Сім років війни на Донбасі – історії українських громадян, що опинилися "за поребриком"

Сьогодні – 7 років від дня початку війни на Донбасі. 14 квітня 2014 року в Україні було оголошено початок антитерористичної операції. Напередодні відповідний указ був підписаний на той час в.о. президента Олександром Турчиновим, а 14 квітня документ був опублікований на сайті в.о. глави держави.

Фото з відкритих джерел

У чергову річницю конфлікту, коли на Донбасі нове загострення, ми поспілкувалися з жителями окупованих територій Донецької і Луганської областей. Ми запитали їх, що для кожного з них – ці 7 років.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Виживали в коридорі

Більшість донеччан і жителів передмістя середину весни 2014 року згадують як час, коли життя висіло на волосині. Втім, мало що змінилося й за минулі 7 років.

/ Фото: AFP

"Для мене і моєї сім'ї минулі 7 років – це постійні думки про те, як вижити. Ще не було жодного дня, щоб я про це не думала. У 2014-му і 2015-му нам довелося тулитися на підлозі у вузькому коридорі нашої квартири. Це була єдина кімната без вікон і де можна було не боятися прямого попадання снарядів або осколків", – каже донеччанка Олександра М.

Вважали грою з можливістю натиснути на паузу

Коли почався конфлікт, у багатьох жевріла надія, що все це – ненадовго. Щось на кшталт гри.

"Чим для мене були ці 7 років війни? Рівно 7 років очікування, що от-от все погане закінчиться. Як і кожна нормальна сім'я донеччан, ми чекали, що от-от все припиниться. Пригадую початок і середину квітня 2014 року. Тоді всі ці захоплення будівель в місті не сприймав серйозно. І ми, і сусіди, і багато інших вірили, що до травневих свят ситуація прийде в норму", – розповіла нам донеччанка Марина К.

За її словами, в той час навіть наводився аргумент, мовляв, почнеться сезон відпусток і все затихне. Більшість дійсно в це вірили.

"Дуже запам'ятався момент, коли в центрі міста в будинки летіли "коктейлі Молотова", а в цей час на набережній спокійно прогулювалися матусі з колясками, – продовжує Марина. – Так от, у тих, хто спускався з центру міста, запитували, мовляв, ну як там, не заспокоїлися ще? Було відчуття якоїсь комп'ютерної гри, яку можна в певний момент поставити на паузу. Але коли дізналися про захоплення Слов’янська, то, звичайно, зрозуміли, що конфлікт буде серйозним. І все ж вірили, що до зими -2014 він завершиться. Не судилося ... Потім припустили, що до весни 2015-го вже точно завершиться ... Не судилося. Так тепер і чекаємо щороку".

Ніби вибита земля з-під ніг

У так званих "ДНР" і "ЛНР" пропагандисти постійно розповідають про важку економічну ситуацію в Україні. Але місцеві жителі зізнаються нам: становище на окупованому Донбасі ще важче.

"Для мене останні 7 років – це той час, коли не залишало відчуття, що з-під ніг вибита земля. До війни я обіймав посаду заступника начальника ділянки на шахті, непогано заробляв. У 2015 році спробував з дружиною виїхати на заробітки в Росію. Відпрацював місяць під Курськом на будівництві, до пуття нічого не заплатили і сказали, мовляв, ти нічого нікому не доведеш. На дорогу й оренду квартири витратили з дружиною близько 1 тис. доларів і зрештою повернулися додому. Шкода грошей, для Луганська це зараз великі гроші. Більше нікуди виїжджати не будемо. Перебиваюся випадковими заробітками, підробляю на ремонтах, так і живемо", – розповів нам житель окупованого Луганська Максим В.

7 років чекаю зустрічі з нашими

А деякі з опитаних нами мешканців Донбасу говорять, що почуваються партизанами в підпіллі. І хочуть повернутися додому.

"Чим складніше тут, в Донецьку живеться, тим сильніше очікується той день, коли наше місто звільнять від орків. Може, пафосно звучатиме, але я залишаюся тут, щоб, як то кажуть, було кому зустрічати українську армію з хлібом-сіллю. Коли це трапиться, то розплачуся і розридаюся. І таких як я – тут тисячі але, на жаль, люди продовжують виїжджати звідси. Наприклад, у моїх знайомих дочка закінчує школу і тут вони не бачать її майбутнього, сказали, що в пошуках кращого життя поїдуть на мирну територію. І таких тут теж тисячі ... ", – каже донеччанка Христина Ф.

Українське ненавидять, але без українців не можуть

Через 7 років в Донецьку кажуть про парадоксальну ситуацію. Російських товарів досить, але без українських однаково не обійтися.

"У 2015-2016 в передмісті Донецька, наприклад, Макіївці, був дефіцит ліків в аптеках. Зараз його немає, на полицях є достатньо медикаментів, хоч і, як то кажуть, за потрійною ціною. Тоді, як на Донбасі деякі нетерпимо ставляться до всього українського, в аптеках тільки й чути запити на українські медикаменти. Російським не довіряють. Є думка, що з Росії до нас ідуть підроблені ліки. Іншими словами, якщо вдалося купити українські ліки, то можна вважати, що тобі пощастило. На власному прикладі знаю, що коли захворів шлунок, то російська таблетка не допомогла, виручила лише привезена з України", – каже донеччанка Олена В.

Згідно з відкритими даними, на початку 2021 року за різними оцінками на Донбасі загинули від 42 тис. до 44 тис. осіб.

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що незважаючи на загострення ситуації, Україна має намір вирішити військовий конфлікт політико-дипломатичним шляхом.

Також стало відомо про нові втрати в лавах захисників України. Подробиці – в сюжеті.