Бійці 130-го батальйону ТРО Солом'янського району
Бійці 130-го батальйону ТРО Солом'янського району столиці розповіли нам про те, що змушує їх щосуботи ні світ ні зоря виїжджати на тренування. А також про те, чому, відчуваючи глибоке розчарування у владі, вони підтримують президентський законопроєкт про "Національний опір".
- І не ліньки вам щосуботи вставати з ліжка, натягувати на себе форму і обмундирування і виїжджати в ліс на тренування? Все-таки ви цивільні люди, і головне для вас – сім'я і робота... – запитую я у тероборонівців.
- Звичайно, ліньки! – сміються, бійці. – Якби не війна, ніхто б нас в таку рань не підняв. Але Путін нас не питав про те, чи хочемо ми виспатися у вихідний день, коли анексував Крим і захоплював Донбас.
Ми з бійцями розмовляємо на парковці супермаркету біля метро "Лісова". Цим суботнім ранком збори трохи затягнулися. Стрілка годинника вже наближається до 8 ранку. А хтось із бійців все ще в дорозі. Але ось замкомбата нарешті командує:
- По машинах!
Наша автоколона відправляється в Биківнянський ліс.
- Я правильно розумію, що на тренування ви виїжджаєте на своїх автомобілях, які самі і заправляєте? – питаю я у бійців. – А що було б, якби у вас не було особистих машин?
- Га-га-га, ноги є! – вигукує один з бійців.
- А як же ще? – дивується, другий. – На рейсових автобусах добиратися за місто незручно...
Назвати моїх нових знайомих "рембо" – складно. Більшості з них вже давно за сорок. Левову частку свого життя вони провели "на цивілці".
Як же вийшло, що лікарі, архітектори, масажисти, бізнесмени і дизайнери готуються до того, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину?
І чи зробить їхнє життя легшим законопроєкт № 5557 "Про основи Національного опору" (нагадаю, що в цьому документі йтиметься, зокрема, і про організацію діяльності ТРО України), який Верховна Рада планує розглянути вже 30 червня. Для того, щоб розібратися в цьому, кореспонденти сайту "Сьогодні" ближче познайомилися з бійцями. А також задали деяким з них вісім простих запитань.
Питання: чому ви вирішили стати бійцем ТРО?
Боєць Марта, 50 років. Волонтер. Допомагала пораненим в АТО в госпіталях.
Заміжня. Разом з чоловіком виховує трьох дітей. Сім'я Марти проживає в приватному будинку, займається господарством і городом. У них під опікою 2 собаки і 11 кішок. За словами Марти, вона звикла спати "не більше шести годин у день" і для неї це нормально. Фізичного навантаження не боїться. Хоча спортом не займалася. Зараз збирає для батальйону медичні препарати за свій рахунок. Каже, що це дорого і процес іде повільно. Збирається самостійно оплатити собі медичні курси підвищення кваліфікації.
- За освітою я лікар. Але вже давно працюю в комерційній компанії, яка займається клінічними дослідженнями. Тому медичної практики у мене мало. У Теробороні я всього 2 місяці. На тлі стягування російських військ до кордону України я побачила оголошення про набір в ТРО і подумала, що моя освіта може стати в пригоді. Все-таки знання анатомії і основні навички у мене залишилися. Першу домедичну, а в якихось випадках першу медичну допомогу я надати зможу. Чому я пішла в ТРО? Тому, що мої принципи не дозволяють мені залишатися осторонь в разі агресії. Я вважаю, що у нас неправильна ідеологія в державі. Восьмий рік іде війна – а для більшості людей начебто нічого не відбувається. Хіба так може бути? Я вважаю, що повинні бути мобілізовані всі громадяни України. Необов'язково всім служити в армії або займатися військовою справою. Є багато напрямків, у яких можна докласти своїх зусиль. Я гадаю, що це має бути загальнодержавна ідеологія. Всі повинні працювати на перемогу. Я розумію, що коли буде зовсім погано – українці мобілізуються. Але ж до цього краще готуватися заздалегідь. Навіщо нам чергові жертви через те, що люди не знають, як себе вести в бойових умовах? Звичайно, я теж поки не знаю, як поведуся, якщо противник вирішить наступати на Київ. Мені страшно, я повністю цивільна людина. Але є такі речі, заради яких, ймовірно, варто жертвувати собою. Так у нас в батальйоні думають всі хлопці.
Питання: чому ви не чекаєте допомоги від держави?
Старший солдат Денис, 45 років. Командир відділення стрілецького взводу в 130-му батальйоні ТРО Солом'янського району. Архітектор, киянин, волонтер. У 2014 році не потрапив в армію тому, що не служив "строчку".
У 2014 році почав збирати кошти для відомого волонтера Тетяни Ричкової. Потім в АТО відправився добровольцем його компаньйон по бізнесу. Денис став допомагати роті оперативного реагування НГУ (Нацгвардія), де служив його бізнес-партнер. Але однією ротою все не обмежилося. "Незабаром про мене дізналися інші підрозділи – згадує він. – І що я тільки не передавав в АТО! Палети з питною водою, капусту, труби, бронежелети, тепловізори, запчастини для автомобілів..." У 2018 році Денис підписав контракт з Теробороною.
- Чому ми нічого не очікуємо від держави? По-перше, в Теробороні ми виконуємо свій громадянський обов'язок. Відповідно, свідомо витрачаємо власні кошти на підготовку. По-друге, ми бачимо, як держава до нас ставиться. Тероборона входить зараз до складу Сухопутних військ. Зарплату отримують тільки командир батальйону і заступник командира. Бійці тільки в тому разі, якщо виїжджають на збори. Наприклад, за 2 дні зборів близько 200 грн. Все, що на мені, придбано за мій рахунок. Навіть нарукавні знаки. Транспорт, бензин, навчальні "стволи" – теж мої. Деякі з нас, правда, отримали від держави форму: кітель, штани, фуфайку, труси. Хлопцям видали зимову форму, але для мене розміру не знайшлося. Мені тільки берці дісталися. По суботах ми тренуємося зі своєї ініціативи. Причому на наше прохання нас тренують ексвійськові – волонтери. На зборах мало що можна отримати. Там тобі відтараторили за 30 хвилин все – і до побачення. А військове ремесло – це серйозно. Треба все повторювати і повторювати. Тому що якщо ми нічого не будемо вміти – ми просто розстрільні мішені. А ми не хочемо бути "м'ясом". Звичайно, якщо президентський законопроєкт про "Національний опір" приймуть, нам, напевне, буде легше. Згідно з цим документом, Тероборона буде окремим родом військ. А її бюджет пропишуть окремим рядком в бюджеті Міноборони. Але якщо ні – ми з хлопцями все одно будемо робити все від нас залежне самостійно. До слова, існує альтернативний законопроєкт № 4504 "Про Територіальну оборону України". Його автори пропонують звалити на нас ще й допомогу деяким державним органам. Наприклад, Нацгвардії або пожежникам і рятувальникам... Але послухайте! У нас немає ніяких знань про цю роботу! Якщо відправити мене гасити пожежу, що я буду робити? Я не тільки собі, а й іншим можу завдати шкоди! Я вважаю, що в країні кожен повинен займатися тим, що вміє і знає. Інакше буде бардак.
- Згідно із законопроєктом № 4504 місцеві ТРО повинні безпосередньо підкорятися главам районів і головам облдержадміністрацій. Як ви вважаєте, чи не перетворить це батальйони Тероборони в кишенькові армії чиновників? Чи не почнуть вони "руками бійців" зводити рахунки з невгодними? Наприклад, "дерибанити бізнес"? А у нас ще є традиційно проросійські регіони, де співчувають сепаратистам. Чи не вийде так, що цією ситуацією скористається Росія?
- Знаєте, я взагалі чиновникам і політикам не довіряю. У нашій країні вони ні за що не несуть відповідальності. Банкрутство, репутаційні втрати – їм все дарма. Зганьбилися в одному регіоні, дочекалися чергових виборів, переобралися в іншому районі. Хіба можна довіряти цим людям питання, які стосуються оборони країни? Інша справа, система ЗСУ. Звичайно, там теж не все ідеально. Але якщо військовий не виконає свій обов'язок, він відправиться під трибунал. Тому у військових поняття репутація все ще існує. А значить, Тероборона повинна бути повністю в системі ЗСУ. Крім того, за такого підпорядкування ТРО виникне жахлива плутанина. Тероборона виконує функції, пов'язані з військовими діями, значить, і підкорятися зобов'язана військовим.
Питання: які функції повинна виконувати ТРО в разі військової агресії?
Заступник командира батальйону, старший офіцер, позивний – "Клевер", 50 років. Служив в Радянській і Української армії. Вийшов на пенсію. Після початку війни знову повернувся на службу. За його словами, "вчинити інакше просто не міг".
- ТРО – це не регулярна армія. Вона будується на територіальних засадах. Але повинна допомагати регулярним військам:
- Захищати своє місто, село
- Нести службу на блокпостах
- Розшукувати диверсантів
- Охороняти важливі об'єкти інфраструктури
- В прикордонних регіонах допомагати прикордонникам
- В цілому завдання ТРО безпосередньо не пов'язані з участю в бойових діях. Але якщо треба – їй в т.ч. все-таки доведеться брати участь у бойових діях.
Питання: Чому ТРО не має своїх баз дислокації і полігонів?
Інструктор-волонтер, полковник запасу з 2010 року, позивний – "Грім",
50 років. Коли почалася війна з Росією, зі своїми товаришами по службі створив навчальний центр. "Генштаб у 2014 році був у комі, готувати людей було нікому. Прийшли до нас звідти, попросили допомоги. Довелося збирати всіх хлопців, звільнятися з роботи, готувати кадри для підрозділу спецпризначення і розвідки в АТО", – згадує "Грім". За його словами, фінансово тоді довелося скрутно. Зарплату інструкторам ніхто не платив. Працювали безкоштовно. Просто тому, що хтось повинен. Зрештою, товариш "Грома" – теж інструктор, продав машину. Волонтери допомагали. Десь заправлять, десь погодують. "Пам'ятаю, запросили нас на полігон в Десну. Прямо перед від'їздом на фронт 11, 12, 25 добровольчих батальйонів. Подивилися ми на їхній рівень підготовки і жахнулися. Місяць людей промурижили. Змушували ходити стройовим, співати пісні і розбирати автомат. А тактикою ніхто не займався. В результаті ми за три доби дали їм те, що вони повинні були вивчати місяць. Хлопці виявилися нормальними, впоралися. Втрат у них на фронті було небагато. А для мене це найголовніше", – розповідає "Грім". Про те, як опинився в Теробороні, полковник з посмішкою говорить: "Я не потрапив у ТРО, це вони потрапили!" І додає, що з командиром 130-го батальйону ТРО Солом'янського району його познайомив товариш. Підготовка у хлопців була "на нулі", і командир попросив у "Грома" допомоги. Ось уже третій рік поспіль він знову безкоштовно тренує бійців.
- Чому у нас немає своїх полігонів і баз дислокації? Питати треба у начальства. Формально вони є, а на практиці – ні. Аналогічна історія з програмою підготовки та навчання бійців. Десь нагорі, за словами керівництва, вона є. А у нас – її немає. Звичайно, наше безпосереднє командування знаходить можливості вивести бійців на стрільби. Але своїми силами. А так бути не повинно. Ось 6-го червня ми постріляли. А тепер не знаємо, коли ще така можливість буде. Хіба це справа, щоб стрілецький взвод з страйболами тренувався? Можливо, президентський законопроєкт № 5557 нам допоможе вирішити цю проблему. Цей загальний документ дасть можливість розробити і скласти постанови щодо діяльності, а також матеріальної бази Тероборони. Коли ці постанови з'являться, відразу стане зрозуміло, яка у нас база і можливості. Для нас це дуже важливо.
Питання: Чи варто Теробороні зберігати свою бойову зброю вдома?
Багато суперечок серед тероборонівців викликала розбіжність у думках авторів законопроєктів № 4504 і № 5557 про право бійців ТРО зберігати зброю вдома. Ось що думає з цього приводу полковник "Грім".
- Чому, я проти, щоб зброя зберігалася у бійців вдома? По-перше, тому що в статуті чітко написано, що командир підрозділу зобов'язаний в конкретний час перевірити збереження зброї у свого підрозділу, – говорить "Грім". – А як ви собі це уявляєте? Командир батальйону буде регулярно мотатися по всьому місту по квартирах і перевіряти стволи? По-друге, що буде, якщо боєць поїхав у відпустку? У статуті не прописаний механізм, що робити в подібній ситуації. А якщо в квартиру забралися злодії і забрали зброю? І бійця, і його командира притягнуть до кримінальної відповідальності! По-третє, а що якщо у бійця просто немає можливості зберігати зброю вдома? Там же ще й патрони та спорядження... Я вважаю, що у нас повинно бути місце своєї постійної дислокації, де є збройова кімната і зберігаються наші пристріляні стволи. Настає час "Ч" – ми приходимо і забираємо їх. Як і сказано в законопроєкті № 5557. До речі, там є ще один дуже хороший пункт про те, що громадянину України дозволено будь-якими методами і засобами здійснювати захист своєї країни. Простіше кажучи, все одно, чим ти будеш воювати. У тебе є мисливська рушниця – воюй! Ми всі в ТРО купили мисливські стоволи. Тому знаємо, що навіть в тому випадку, якщо ми не встигнемо отримати зброю, нам є чим захищатися. Зберігаємо його, як і належить, у сейфі. 2014 рік уже показав, як можуть розвиватися події. Ми вважаємо, що ми повинні бути готові до всього.
Питання: Що ви скажете про створення руху Національного опору?
Полковник "Грім" служив у 9-й бригаді Спеціального призначення сил Спеціальних операцій. Готував бійців для дій у тилу противника. Тому добре розуміє, про що йде мова.
- Якщо проєкт приймуть, учасники Нацопору перебуватимуть під повною опікою Сил спеціальних операцій. І це вірно. Рух Національного опору – це не тільки дії на окупованій території і створення партизанського руху. Це ще й операції, покликані перешкодити супротивникові окупувати нашу землю. Я вважаю, що законопроєкт № 5557 дуже вірно об'єднує цей напрямок з Теробороною. Тому що сили Спеціальних операцій повинні дуже тісно співпрацювати з ТРО. Так відбувається в усьому світі. Але, звичайно, таємно. Зазначу також, що в деяких випадках бійці ТРО братимуть участь в операціях Національного опору.
Питання: чому переселенці йдуть в Тероборону?
Олексій Біда, графічний дизайнер з Луганська, 45 років. Позивний "Джаз". Активіст Євромайдану. Після лжереферендума, як і багато патріотів, опинився в підвалі. Каже, що били "сильно". Відразу після звільнення виїхав з дружиною, дочкою від першого шлюбу і старенькими батьками в Дніпро. Потім вони всією сім'єю переїхали в столицю. У Києві Олексій отримав диплом фахівця з "публічного управління та адміністрування". Працює в неурядовій організації, координує роботу центру документування військових злочинів. Дружина Олексія трудиться в благодійному фонді "Схід SOS ". В ТРО "Джаз" прийшов у 2020 році.
- Чому я пішов в ТРО? Справа в тому, що на початку окупації в Луганську дуже не вистачало якогось воєнізованого підрозділу, який би, не посилаючись на накази, просто виконувало свій статут. На жаль, таких тоді не було. Єдиними, хто чинив опір загарбникам, були прикордонники. Але їх було дуже мало. А СБУ і МВС свої функції не виконали. Зараз ми бачимо, що агресивні дії з боку Росії тривають. Тому, на мій погляд, кожен, хто може тримати зброю в руках (незалежно від статі), повинен навчитися з нею поводитися. Тоді в разі нападу у нього буде можливість захистити себе і свою сім'ю. До слова, до приходу в ТРО у мене були проблеми зі сном. А тепер все налагодилося. З'явилася впевненість, що якщо щось трапиться, я зможу чинити опір, і стало набагато легше.
- Проблеми зі сном виникли через тортури в підвалі Луганська?
- Справа не тільки в підвалі. Бути вигнаним зі свого міста, втратити свій дім, в якому прожив 40 років, – важко. А статус переселенця не дає особливих привілеїв, скоріше заважає жити. Ми пройшли всі кола пекла, пов'язані з пошуком житла. Нам відкрито говорили: "Переселенців із тваринами не беремо!" А у нас ще кіт і кішка. Допомога на житло в розмірі 800 грн не рятує, і треба викручуватися як хочеш, щоб заплатити оренду. Ну де, скажіть мені, в Україні можна зняти житло за таку суму?! Моя мама хотіла відмовитися від цього статусу, але виявилося, що в такому разі її позбавлять пенсії. Тому вона як переселенець змушена кожні два місяці ходити до Пенсійного фонду, щоб засвідчити, що проживає в Києві. Нещодавно ми позичили гроші і купили квартиру. У нас народилася дочка, і вона теж виявилася "переселенкою". Чому, якщо у нас вже є в столиці своє житло?
- З огляду на всі ці неприємності, ви все одно готові захищати Батьківщину...
- А як інакше? Я дуже розчарований в державі. Але країну нашу люблю. І звичайно буду її захищати. Це наш дім.
Від автора
В Україні восьмий рік іде війна. Цілком очевидно, що будь-які питання, які безпосередньо стосуються безпеки нашої країни, повинні вирішуватися першочергово. Тому незрозуміло:
- чому закон про Тероборону не був прийнятий ще в 2014 році;
- через що вона досі існує "на пташиних правах";
- і як так вийшло, що її бійці витрачають власні кошти для того, щоб підготуватися до бойових дій.
Дуже важливо, щоб 30 червня Верховна Рада прийняла президентський законопроєкт № 5557 у першому читанні. Якщо він пройде і друге слухання, вже з 1 січня 2022 року питання фінансування і матеріальної бази ТРО України буде вирішене. Якщо ж розгляд документа затягнеться, час знову буде втрачено. В результаті Тероборона ще мінімум рік буде змушена вирішувати свої проблеми самостійно. З огляду на скупчення військ РФ на кордонах з нашою країною, подібне зневажання 400 тисяч бійців (а саме стільки резервістів по всій країні входять в ТРО) може коштувати нашій країні дуже дорого.
Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський заявив про те що ввів нове свято, а саме дні територіальної оборони України. Як повідомляли новини "Сегодня", коротку історію про 7 роках АТО.