Польський екс-президент Лех Валенса: "Немає вільної Польщі без вільної України"

Президент Польщі в 1990-1995 роках в інтерв'ю "Сегодня" розповів про те, як Польщі вдалося позбутися від гніту СРСР, чому НАТО не хоче брати до себе Україну, і про те, як Україні та Польщі потрібно ставитися до історичних помилок минулого.

- Пане Валенса, і Польща, і Україна мають спільне соціалістичне минуле. Всі пам'ятають, якою була Польща в 1990-х після розпаду комуністичного табору: інфляція, дефіцит, невизначеність. Тоді Україна і українці везли на продаж все – від друкарських ручок до мало не двигунів до ракетних комплексів. Минув час. Де зараз Польща, а де Україна ...

- Ніхто не вірив, що комунізм так швидко впаде. Ми тут, у внутрішніх країнах, не були готові, але і Захід теж не був готовий. Тому по живому організму імпровізуємо. Так-сяк у нас це виходить. Україна ж була в ще гіршому становищі, оскільки була дуже залежна від Росії. І відрубування всього цього багато коштувало. Найгірше становище було у тих, хто був найбільш скооперований, тих, хто найбільш пов'язаний, у тих ситуація була плачевна. Отже, Україна має більше проблем, ніж ми в Польщі.

- У 2004 році Польща стала членом Європейського Союзу. В Україні ж у 2004-му стався перший Майдан. Здавалося: ось він шанс. Але він використаний не був. Через роки Україна і ЄС ратифікували угоду про Асоціацію, що все ще не є повноправним членством. Нині на сході України – війна, частина території анексована Росією. В Євросоюзі кажуть: "Друзі, для членства поки зарано". А як ви вважаєте?

- Існує дві філософії. Одні кажуть: "Намагайтеся вирівняти, що можливо, і тільки потім приєднаєтеся". І в кінці відіграти гімни. Інші кажуть: "Ні! Відкрити! Хто виживе, той жити буде". Яка з них краща? Можу сказати, що Польща була трохи далі, менш залежала від Росії, їй можна було раніше приєднатися до Євросоюзу, як в першій концепції. Україна – велика країна. І значною мірою залежна від Росії. Тому з нею важче. Європа не в змозі ввібрати таку країну.

Коли я був президентом Польщі, я працював так само багато, як для України, як і для Польщі. У Канаді, в Бразилії розмовляв з різними вашими земляками, готував їх до того, щоб вступали разом в Євросоюз. Але я програв вибори. Ті, хто прийшов до влади, вчинили інакше, і процес заглухнув. Але ми повинні були вступати до Євросоюзу разом. Україна і навіть Білорусь. Але у Білорусі ще важча ситуація, вона ще сильніше залежить від Росії. Мій дід мене вчив, потім батько, що немає вільної Польщі без вільної України. У мене це в крові, у вихованні. Тому я робив все для того, щоб всі разом пішли разом (до Євросоюзу. – авт.). Але, на жаль, не вдалося.

- У минулому році під час проведення Саміту НАТО у Варшаві проблемі України була виділена окрема дискусія. Незважаючи на підтримку з боку Північноатлантичного Альянсу, Україні на питання про членство в блоці відповіли: "Не час". Але ж Україна, по суті, зупинила поширення агресії північного непередбачуваного сусіда. Наскільки адекватна зараз допомога блоку НАТО Україні?

- Очевидно, що ні. Якби моя думка про наш спільний вступ до ЄС була реалізована, то, ясна річ, Росія була б зараз дезорганізована. Але мені не вдалося, а Захід якось не дуже підходив до цього питання. Але все складно – Росія робить все, щоб не відпустити Україну. Тому це дуже ризиковано (членство України в НАТО. – авт.). Хоча, якби в Європі зараз було більше чоловіків, то це рішення було б прийнято. На жаль, там поки не готові до таких чоловічих рішень. Але якби від мене залежало, я б зробив все, щоб Україна була членом НАТО.

- Свого часу Україна відмовилася від статусу ядерної держави взамін на недоторканність і цілісність своєї території. Чого зроблено не було. Який же сенс цієї домовленості?

- Я, напевно, єдиний, хто має претензії до тих, хто підписував ту угоду, в тому числі і Польща, і Сполучені Штати, і інші країни. Ми ж дали гарантії Україні. Але, виходить, ми зрадили Україну! Такий вже є світ: одне говориться, інше робиться. Тепер ми повинні зробити все, щоб цю помилку виправити. І зробити все, щоб якомога швидше вмонтувати Україну в Європу.

- В одному з інтерв'ю польському виданню ви закликали Польщу озброїтися ядерною зброєю. Ви дійсно вважаєте, що зараз це можливо?

- У світі стільки зброї, що можна одинадцять разів Землю знищити. Навіщо нам далі озброюватися, якщо дванадцятого разу може й не бути? Але якщо є стільки зброї, розміщеної в різних місцях, і є загроза, то давайте перенесемо цю "бронь" сюди, щоб було менше загроз. Не хочемо купувати, не хочемо створювати зброю, хочемо тільки, щоб Росія бачила і інші країни, що тут жарти закінчаться. Якщо загинемо, то загинемо всі. І Росія теж. Але це все – виключно в концепції оборони, а не атаки. Щоб ця зброя дійсно нас обороняла, не давала можливості напасти на Україну і на інші країни.

- Нещодавно Євросоюз лібералізував візовий режим з Україною. Не секрет, що і до цього рішення в ЄС, і зокрема в Польщі, працювали багато українців. А після введення безвізу кількість українців в Польщі ще збільшується. Фактично, українці беруть участь в підвищенні польської економіки, збільшують ВВП і інвестиційну привабливість Польщі. На тлі цього насторожує антиукраїнська риторика в Польщі ...

- Все це – минуле. Ми зробили багато помилок, і вони тепер тяжіють над нами. Їх пам'ятають наші діди. Нам важко відірватися від цього нехорошого минулого. Повинні пройти роки, щоб зрозуміти: чим краще працюємо, тим краще для нас. А якщо сваримося, то хтось на нас заробляє. Я зробив висновок: що ми (Україна і Польща. – ред.) приречені один на одного, і ми повинні зробити все, щоб цей процес був приємним.

- 24 серпня Україна відсвяткувала День Незалежності. Що б ви побажали простим українцям, а також можновладцям?

- Щоб всі ми використали шанс – він завжди є. Щоб ми між собою порозумілися. І бажаю, щоб українці порозумілися як всередині країни, так і зі своїми сусідами.

Довідка. Лех Валенса народився в родині теслі. Після школи закінчив професійне училище. З 1961 по 1965 рік працював автомеханіком, з липня 1967 року працював електриком на Гданській судноверфі. У 1980 році створив перший у Східній Європі вільну, непідконтрольну державі профспілку – "Солідарність". У 1983 році йому заочно присудили Нобелівську премію миру за створення "Солідарності" і боротьбу за права людини. Довгі роки перебуває у шлюбі. У нього з дружиною Данутою вісім дітей – четверо синів і четверо дочок.