Заступник командира Центру радіоелектронної розвідки ВМФ ВСУ частини А-4368 Севастопольського гарнізону, капітан другого рангу Андрій Іваніченко розповів Сегодня.ua подробиці захоплення його частини в Криму 21 березня. Підрозділ Іваніченко відносять до частин бойового забезпечення.
"Військову частину А-4368 блокували люди кримінального плану з "СС", "марсіани" і кубанські козаки"
Всі події почалися в кінці лютого початку березня. Ми вже знали про напружену ситуацію, знали, що деякі частини Севастопольського гарнізону були атаковані або захоплені, і вже очікували штурму нашої частини.
В один із днів до частини підійшла "СС", "Самооборона Севастополя". Вони нагадували людей, які сильно випивають, або людей кримінального плану. Вони висловлювали відкриту агресію, але стояли лише за воротами частини, і в частину проникнути не намагалися. Тільки намагалися заводити розмови з моїми військовослужбовцями, які охороняли периметр. Вони запитували, чи відкриємо ми вогонь, якщо вони спробують увійти? Ми їх запевнили, що відкриємо, і вони від нас трошки відчепилися.
Було таке враження, що вони когось чекали, ну і дочекалися. Увечері в один із днів до нашої частини прибув капітан першого рангу Чорноморського флоту з усіма відзнаками і документами. З ним прибули представники так званої Самооборони Криму без розпізнавальних знаків. У "зелених чоловічків", "марсіан", як ми їх називаємо, був камуфляж російський. Вони були озброєні легкою стрілецькою зброєю, гранатометами, кулеметами. Вони розосередилися навколо частини і запропонували нам перерахувати і здати зброю.
Ми сказали, що зброю не здамо, так як у нас немає на це вказівок, ми на це не уповноважені, і на якій підставі ми повинні це робити, адже навіть не знаємо хто вони такі. Після чого нам сказали, що у них є інформація, що проти нашої частини готуються терористичні акти, та з метою запобігання розкрадання зброї нам запропонували здати зброю на склади Чорноморського флоту. Ми відмовилися, і протягом трьох тижнів вони, оточивши периметр, перебували навколо нашої частини.
Незабаром осіб кримінального вигляду змінили реальні кубанські козаки. Вони у нас були під частиною до 16 березня, до моменту проведення кримського референдуму. Я з ними неодноразово розмовляв. Вони не проявляли агресії, але вони були щільно зомбовані. Їм вселили, що тут "бандерівці "пачками" ходять", "бандерівці їдуть в частину, щоб викрасти зброю". На мої заяви, що ми навіть на всіх стрільбах гільзи збираємо, всі до єдиної, і під підрахунком здаємо, вони не особливо реагували.
"Після збору особового складу прийняли рішення не здавати зброю"
Нам було надано ультиматум – до ранку здати зброю. Згідно з рішенням командира частини, ми допустили капітана першого рангу на територію. При ньому двома печатками опечатали збройову... Пізніше вночі, спонтанно, під час якогось пориву, було проведено збір особового складу, як рядового, так і старшинського, офіцерського складу, було прийнято рішення не здавати зброю. Рано вранці, ми всі одягли парадну форму, з медалями, кортиками, розкрили зброярку, отримали зброю, не дивлячись на протести російської сторони, і підняли над частиною наш український прапор. І з того моменту почалося наше протистояння. Коли це все тільки починалося, ми були абсолютно впевнені, що до нас прийде якась допомога. Тоді ніхто в цьому не сумнівався. Але в результаті від вищого керівництва єдине, що ми почули – "Тримайтеся", це максимум. Фактично організовувати оборону частини нам доводилося на свій розсуд.
Важко було перші три дні витримати психологічний пресинг. Перед частиною чергували снайпери, також перед частиною "марсіани" розташували кулемет. Нас відразу попередили, що на будь-які спроби вивести автотранспорт з частини вони будуть відкривати вогонь на ураження. Незабаром ми звикли до цього, і нормальна життєдіяльність частини тривала. Ми розкладали дисципліну "марсіан". Чаєм їх поїли, сальце носили, а то вони лежали на землі, кашляли, заважали нам спати. Наша частина, не дивлячись на все це, продовжувала нести бойове чергування і припинила тільки в ніч перед штурмом, 21 березня.
Андрій Іваніченко в караулі
"Нас відверто купували"
Напередодні штурму до нас прибув капітан першого рангу Чорноморського флоту. Він попросив зібрати всіх наших військовослужбовців і запропонував нам три варіанти.
Перший – перейти нам на сторону Чорноморського флоту, відверто кажучи, купував наш особовий склад, обіцяючи зарплати в три -чотири рази вище, збереження звань, визнання наших дипломів, заслуг тощо. Другий варіант – це звільнитися з лав збройних сил, але механізм цього звільнення не передбачений і зараз. Ми як військовослужбовці не маємо права звільнитися за власним бажанням. І третій варіант – виїхати на материк і продовжити службу там. Його цікавив перший варіант.
"У ніс ткнули кулемети, ну і чинити опір було не серйозно"
"Зелений чоловічок" на території частини
У день, коли захопили нашу частину, я побачив, як блискавично з-за паркану на територію проникли спецпризначенці і побігли до будівлі частини. Я кинувся за ними. Вони дуже красиво спрацювали. Як з-під землі з'явилися чотири КАМАЗи підрозділу – це близько 100 чоловік. Це, я думаю, була "роз'їздна концертна бригада", яка потім штурмувала Бельбек, пізніше ці люди були помічені біля штабу. Тут же під'їхав російський УАЗ зі встановленим гранатометом. Тобто, все було серйозно. Військові були без розпізнавальних знаків. Але по зброї можна було визначити, що хлопці підготовлені серйозно. Це не прості лінійні військовослужбовці. Зброя у них була вся камуфльована і дуже дорога. Навіть той же автомат Калашникова був із прицілом коліматора, з дуже дорогими італійськими компенсаторами.
Вся зброя у нас, на той момент, була в збройовій. Якусь дати відсіч ми не могли. Після штурму спецназ зайняв зброярку. Наші спроби відтіснити агресорів, природно, успіху не принесли. У ніс ткнули кулемети, ну і чинити опір було не серйозно.
Нам дали півгодини зібрати особисті речі і наказали вибратися з частини. Прапор частини я забрав із собою. Після того, як ми звільнили територію, вони підняли "триколор". Відкритої агресії, щоб когось били, в когось стріляли, такого не було. Як їх називають, "ввічливі чоловічки" зробили свою справу.
Через кілька днів нас знову попросили зібратися в частині. Знову нагадали про три варіанти. Я вивів 25 відсотків особового складу з частини. З тих, хто перейшов на бік Чорноморського флоту Російської Федерації з ідеологічних причин – не більше 10 осіб. Інші залишилися, очевидно, у зв'язку з матеріальними незручностями, або боязнь невідомого, також це жіночий персонал, чиї чоловіки служать в Севастополі в Чорноморському флоті Російської Федерації, або ті, хто має квартиру в місті.
"Нам сильно допомагали активісти з усієї України і навіть із Севастополя, незважаючи на те, що місто дуже сильно проросійськи налаштоване"
Протягом трьох тижнів, нам дуже сильно допомагали активісти з усієї України. Це були активісти та севастопольські в тому числі, не дивлячись на те, що Севастополь дуже сильно проросійськи налаштований. Серед жителів Севастополя були відверто героїчні хлопці, які, не дивлячись на блокування частини, привозили нам пісок, який ми використовували для фортифікаційних споруд, привозили морякам моїм сигарети, продукти харчування. Ми дивилися на них і розуміли, що ми не самотні, що у нас є підтримка навіть у Севастополі.
Доходило до того, що коли нам були потрібні мішки для землі, для піску, приїжджали звичайні бабусі й привозили по п'ять-шість мішків, які знаходили у себе, щоб передати хлопцям.
Укріплення з піску та мішків
Дуже сильно допомогли соціальні мережі. У нас була можливість вибратися в інтернет в ті моменти, коли росіяни не глушили зв'язок, а це відбувалося досить часто. Після цього почала надходити і матеріальна допомога, яку ми використовували для частини. У нас на той момент навіть не було ні єдиного мотка колючого дроту, не було потужних ліхтарів, щоб організувати патрулювання частини. Не було практично нічого.
На гроші, які надсилали, ми закуповували це все, і продукти харчування, – готувалися до тривалої оборони, і закінчуючи свистками для патрулів. Дати якось сигнал частині, будучи в патрулюванні, було неможливо, тому що, згідно з рішенням старшого начальника частини, ми здали зброю, щоб не спровокувати конфлікт з "зеленими", які нас "охороняли". У караул ходили хто з кийком, хто без нічого. Пізніше на гроші активістів були закуплені і радіостанції, і різне приладдя для фортифікаційних робіт.
Ми, навіть не дивлячись на труднощі, знайшли можливість привітати наших жінок з восьмим березня. Ми купили прекрасні букети і привітали наших співробітниць. Нам дуже допомогли наші дівчата. У той момент, коли чоловіки всі знаходилися в частині, наші дівчата бігали за частину, і не намагалися ухилятися від роботи в частині.
Чоловіки вітають своїх товаришок по службі з 8 березня
Дуже сильно нам допомагала преса інформаційною підтримкою. Наявність преси сильно обмежувала агресорів. Якщо нам надходила інформація про можливий штурм, у мене був набір телефонів. Я дзвонив, і приїжджали хлопці з різних телеканалів, стримери приїжджали, і це дещо заспокоювало наміри "зелених". Величезне спасибі хлопцю на ім'я Михайло, який проникнув на територію нашої частини і встановив відеоспостереження основних точок, з яких очікувався штурм. Хоча росіяни, навчені досвідом під час штурмів інших частин, зірвали камери. Але якийсь час вони нас заспокоювали, адже те, що відбувається, відразу могло транслюватися в інтернет. Це все робилося для того, щоб попередити конфлікт.
"Для мене раніше поняття "Народ України" було абстрактним. Але абстрактне перетворилося на реальне"
Я давав присягу Народу України. Але для мене раніше "Народ України" було поняттям абстрактним. Але коли в перші дні не було ніякої підтримки, ні з якого боку, коли за воротами сиділи "зелені", єдині хто нас підтримав реально – це народ. Ця підтримка виявилася настільки потужною, настільки нас підтримували в ці дні, що ця підтримка не дозволила нам прийняти неправильні рішення. Я не можу навіть підібрати слів подяки.
У соціальних мережах писали багато. Спочатку я сам читав, потім я зрозумів, що я не можу читати це тільки сам. Я почав роздруковувати це на папері, давав читати бійцям. Надсилали дитячі малюнки з підтримкою. Я бачив, як у підлеглих починали світитися очі, коли вони розуміли, що реально за ними стоять люди, що вони не залишилися один на один із "зеленими чоловічками". Коли мене цивільні просили дати номер телефону когось їз хлопців, щоб поповнити мобільний номер, я просив, щоб дзвонили бійцям і підтримували їх. Приходили також маленькі грошові перекази, хтось 100 гривень, хтось 20 гривень зміг перевести. Це настільки підтримувало людей у ті важкі психологічно дні, і я зрозумів, що абстрактні поняття перетворилися на реальні. Я навіть не можу сказати слово "дякую", адже воно не відображає те, що я хочу цим людям сказати.
"Є проблеми, які до цих пір не вирішені"
Нас не змогли вивести централізовано. І волонтери з Києва організували безкоштовний виїзд, забезпечили автобуси. Ми прибули до Одеси 4 квітня, розмістили нас на базі санаторію "Куяльник", склад, який не одружений, розмістили на території однієї їх військових частин. Звичайно – це не будинок, не квартира, яку ми знімали. Але хоча б щось первинне у нас є. Волонтери привезли пральну машинку для бійців, телевізор привезли, речі особистої гігієни, порошки. Це все люди привозять, щоб допомогти нам обжитися. Одеса – це шквал дзвінків, обривають телефон, запитують, чому ви нам не дзвоните, не просите, чим потрібно допомогти. Ми не звикли до такої уваги. Всі ці роки ми звикли самі собі все організовувати. Діставали гроші, купували. Ми постараємося в майбутньому не зловживати. Нам досі дзвонять із Криму, пропонують допомогти якимось чином.
Так, є проблеми, які до цих пір не вирішені, і поки не вирішуються. Картки "Приватбанка" досі заблоковані. У когось там особисті заощадження, у когось соціальні рахунки на допомогу при народженні дитини. Люди не можуть отримати ці гроші.
Багато військовослужбовців поки залишили сім'ї в Криму, там також не можуть скористатися картками, не можна навіть їм перерахувати гроші.
"Буде важко приводити бійців в робочий стан"
Бійців "загодували" увагою, вони ходять на футбол, ходять на екскурсії. Чесно кажучи, мені буде важко приводити їх у робочий стан. Ну а загалом, нормальне, гарний настрій.
Так важко хлопцям, після того як вони жили на квартирах, в цивілізації, так би мовити, жити в казармах не просто. Але вже звикають. У військовослужбовців, які живуть в санаторіях, теж все нормально. Немає якихось кричущих проблем. Нормальний робочий настрій. Чекаємо на рішення наших старших начальників з приводу використання нас за призначенням.
Андрій Іваніченко згадав, що з Криму з частини А-4368 Севастопольського гарнізону на материк виїхали 55 військовослужбовців і 27 членів їхніх сімей. На його думку, швидше за все, передислоковані до Одеси військові залишаться там служити на постійній основі. Іваніченко жартує, що поки ніяк не може зрозуміти місто як в плані орієнтації на місцевості, так і тонкий одеський гумор.
Читайте також:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми