Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач Рівно шість років тому, 26 лютого 2014 року, на площі перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим пройшов останній великий мітинг прихильників територіальної цілісності України. Десятки тисяч кримських татар – українських патріотів – вийшли на вулиці міста, щоб сказати: Крим – це Україна. Акція завершилася повною перемогою патріотів: колаборантам не вдалося зібрати позачергове засідання, на якому, як стало відомо пізніше, планувалося ухвалити звернення до Російської Федерації про "захист". Тоді ніхто не підозрював, що це буде остання перемога кримчан такого масштабу.
У ніч на 27 лютого Росія перейшла від латентних дій до відкритої військової агресії. Будівля ВР АРК було захоплено спецназом РФ. (Через рік саме 27 лютого Путін оголосить в Росії Днем сил спеціальних операцій). В цей же день за закритими дверима і за відсутності кворуму пройшла т.зв. "сесія" Верховної Ради. Яка нібито ухвалила кадрові рішення: замість "відправленого у відставку" Анатолія Могильова (якого, до речі, в парламент "зелені чоловічки" не пропустили) новим прем'єр-міністром Криму був "призначений" лідер "Русского единства" Сергій Аксьонов.
28 лютого російські військові захопили кримські аеродроми, 1 березня почалося блокування українських військових частин, захоплення адмінбудівель. Окупація Криму не стала "легкою прогулянкою", як, напевно, очікували в Кремлі. Українські патріоти і кримські татари боролися за український Крим. Боротьба триває і сьогодні.
Про події того часу сайт "Сьогодні" поговорив із заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу, фігурантом "сутички 26 лютого", засудженим т. зв. "Верховним судом" анексованого Криму до восьми років суворого режиму, народним депутатом України (фракція "Європейська солідарність" Ахтемом Чийгозом.
- Ахтем Зейтуллайович, про те, що відбувалося в Криму в двадцятих числах лютого 2014 року, розказано чимало. Проте залишається ще досить багато не до кінця зрозумілого. Наприклад: 26, лютого зібрався останній великий проукраїнський мітинг в Криму, а вже в ніч на 27-е Росія взялася до військової операції із захоплення півострова. Однак Володимир Путін "датував" початок анексії 20 лютого. До речі, і в українському законодавстві також фігурує ця дата. Звідки вона?
- По-перше, 26 лютого – це був не останній мітинг. Потім були мітинги уздовж трас, була низка мітингів проти "референдуму", поодинокі пікети тощо. 26 лютого – дата, примітна в першу чергу тим, що в цей день був зруйнований міф про "російський мир в Криму". Тому що звезені на майданчик до Верховної Ради прихильники "русского мира" – це були маргінальні організації, підкріплені, згідно з матеріалами мого процесу, російськими воєнізованими організаціями з самої Росії. Це було терське козацтво і представники приватної військової компанії Вагнера – там було 200 осіб. Це згідно з матеріалами моєї справи, тобто це офіційна інформація. У свою чергу, за територіальну цілісність вийшли громадяни України, кримчани.
Тепер про дату 20 лютого. Я думаю, йдеться про те, що на той момент (і у нас ця інформація була) в Севастополь з Новоросійська прибули російські десантні кораблі і представники організацій, про які я вище згадав. І вже 21 лютого увесь Севастопольський район був перекритий блокпостами. Я виїжджав туди з хлопцями та особисто це бачив. А 23-го сталося так зване "обрання" "народного мера Севастополя" – все це сталося вже після висадки російського "десанту".
Саме тому Путін заснував медаль, де дата початку окупації всього Криму – саме 20-е. Хоча після 20-го ніяких організаційних заходів, ініційованих агресором і пов'язаних саме з участю населення, ми ще кілька днів не бачили. Але початок окупації я безпосередньо пов'язую з тими подіями у Севастополі.
- Тобто "зелені чоловічки" з'явилися в Севастополі ще 20-го?
- Чорні. Ті, кого ми бачили на блок-постах, були одягнені в чорне. "Зелені" з'явилися вже потім, коли окупація почала проводитися практично відкрито. Але перекидання йшло і раніше, весь лютий. І по всій території під виглядом маневрів їздили автомобілі з номерами Чорноморського Флоту Росії, перевозили людей.
- 26 лютого, коли закінчився мітинг перед будівлею Верховної Ради Криму, і до того, як до будівлі зайшли "зелені чоловічки", не було відчуття або передчуття, що щось назріває?
- Було відчуття, що громадянське суспільство на той момент свою місію, свій обов'язок виконало. Ми не допустили ухвалення Верховною Радою якихось політичних рішень. І, загалом-же, 26 лютого Верховна Рада Криму як легітимний державний орган завершив своє існування. У ніч на 27-е сталося збройне захоплення влади регулярними військовими підрозділами РФ, російськими військовими. Саме так це сприймає весь світ. Спроби надати якусь легітимність тому, що відбувалося у Верховній Раді з цього моменту, приречені на провал. В рамках законодавства України надати якусь форму легітимності тому збіговиську під автоматами ніяк не можна.
В рамках мого процесу ми робили неодноразові запити до секретаріату Верховної Ради. А також ставили питання безпосередньо самому Константинову (спікер ВР АРК Крим на той момент. Зараз – "голова" т.зв. "Державної ради Республіки Крим", – авт.). Ніхто ніколи не надав суду протоколи так званого "засідання 27 лютого".
Єдине, що це засідання було до певної міри "легітимізоване" колишнім прем'єр-міністром Криму Могильовим. Який заявив, що йде з посади, згідно з Конституцією, згідно з рішенням Верховної Ради Криму. Я б назвав таку заяву навіть не втечею, а зрадою. Тому що те збіговисько депутатів ніяк не можна було назвати сесією Верховної Ради Криму, а його рішення – легітимними і до чого-небудь зобов'язували.
- Там не було кворуму, наскільки я пам'ятаю.
- Ми нічого не знаємо про це! Я ж сказав, що в рамках мого судового процесу ми буквально допитували Константинова і Секретаріат Верховної Ради АРК. І вони не могли нічого сказати, нічого довести так званому "суду РФ". Не могли надати ніякого документального підтвердження. А спиратися тільки на заяви, вважати, що 27-го лютого була якась сесія, неправомірно.
- 26 лютого на площу перед Верховною Радою АРК, на вулиці Сімферополя, та й інших населених пунктів АРК вийшли десятки тисяч людей. За так званою "справою 26 лютого" проходили ви і ще п'ятеро учасників.
- Я знаю, що в матеріалах справи фігурують понад тисячу учасників. Залучали тих, хто якимось чином вкладався в канву версії російських слідчих.
Частину з учасників відразу або через деякий час відпустили, але це не означає, що вони не проходять у справі. Але запам'яталися дійсно небагато. Зокрема, Алі Асанов і Мустафа Дегерменджі. Вони сиділи в СІЗО разом зі мною понад два роки. І відмовилися, навіть під тиском, в тому числі зрадника-муфтія і начальника слідчої групи з особливо важливих справ Никкеля, навіть в обмін на свою свободу надавати показання проти мене.
- На даний момент "справу 26 лютого" закрито?
- Ні, справа не завершена. Наскільки я знаю, робота з відстеження поведінки кожного кримського татарина і тих, хто брав участь у мітингу 26 лютого, триває. Фактично в будь-який момент фігурантів справи можуть схопити і репресувати.
- Про "кримське питання" сьогодні. Тема Донбасу регулярно звучить на різних міжнародних майданчиках. У той же час створюється відчуття, що тему Криму світові лідери намагаються обійти ...
- Я б не сказав, що її намагаються обійти. Тема анексії Криму нарівні з темою окупації Донбасу постійно згадується. Якщо ви подивіться міжнародні документи, рішення міжнародних органів, рішення держав, в тому числі за санкціями, нарешті, заяви політиків і світових лідерів – всюди присутній Крим. Інша справа, що питання деокупації Донбасу є предметом окремих переговорів. Для Криму окремої платформи дійсно немає.
- Але є надія, що така міжнародна платформа з'явиться в досяжному для огляду майбутньому?
- Думаю, що така платформа так чи інакше відбудеться. Навіть всупереч небажанню окремих країн. Актуальність і значимість Криму для світопорядку зростає з кожним днем. І світова спільнота прийде до розуміння, що це питання необхідно вирішувати активніше.
- Сімдесят п'ять років тому кримськотатарський народ був депортований. Чимало кримських татар до кінця свого життя так і не побачили свою землю. Сьогодні тисячі представників кримськотатарського народу також змушені проживати за межами рідної країни. Ви вірите, що прийде час, коли всі вони знову ступлять на звільнену кримську землю?
- По-перше, хочу акцентувати, що депортація – це акт геноциду проти кримськотатарського народу, спрямований на його знищення. І в цьому сенсі політика Сталіна зазнала поразки – ми вижили, ми не асимілювалися, ми ніколи не забували шлях додому. Ми домоглися свого.
По-друге, порівняння неправильне. Ми зараз не десь, як під час депортації. Ми знаходимося на території своєї держави. Крим – це Україна. Ми впливаємо на політику своєї держави. Тому є чітка впевненість і чітка переконаність, що ми звільнимо Крим.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми