Біженка із Слов'янська "Я почала бачити, як помирають люди, і це було нестерпно"

Захоплені зненацька військовими діями бойовиків мирні жителі Слов'янська разом з дітьми залишають бунтівне місто. Люди вчаться жити в новому статусі біженця, а бої на кордоні міста до цих пір не вщухають. "Сегодня" поспілкувалася з переселенцем проти своєї волі, в минулому успішним журналістом – 40-річною Ганною Антипенко.

За словами Ганни, все почалося з того часу, коли в місті почали вирувати сепаратистські настрої. "Було дуже страшно ще до бомбардувань, коли я почала чути, що журналістів викрадають і тримають у підвалах. Я ніколи не підтримувала "ДНР", хоча намагалася бути в своїх матеріалах нейтральною, але, тим не менш, це прослизало, наприклад, я могла назвати Росію окупантом, коли писала про Крим. Це був страшний дискомфорт. Тоді вперше у мене народилася думка, що потрібно їхати з міста, бо тут не можна працювати", – розповіла "Сегодня" біженка.

Антипенко пояснила, що з кожним днем в Слов'янську ставало все важче і важче. "Моя дитина перестала ходити в школу і не вчилась всю четверту чверть. Навіть якщо я відводила дитину до школи, то через годину вчителі дзвонили і говорили – забирайте терміново, школу бомблять. Школа знаходиться за 50 метрів від блокпоста ополченців і прострілюється повністю. У підсумку, потім у неї потрапили, – додала жінка. – Потім стали зникати продукти з магазинів. Не зовсім, звичайно, але не вистачало якихось елементарних речей, до яких ти звик, наприклад, хліба. Але найгірше було те, що кожен день хтось із знайомих дзвонив і говорив: "ми поїхали". Складалося враження, що виїжджають абсолютно всі, і ти сидиш один як дурень".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Зважившись залишити місто, Анна разом із сином почали готуватися до від'їзду. "Говорили про масове вивезення з міста мам з дітьми. Такий організований вивіз був призначений на 1 червня, але 26 травня розпочались серйозні обстріли міста, причому того району, в якому я живу. Тоді я відчула все на собі. До цього все було дуже легко – десь бомбили, але наші діти грали у себе у дворі на дитячому майданчику, і ми розуміли, що бомблять далеко, і до нас нічого не долетить. А потім снаряди і осколки почали долітати, я почала бачити, як помирають люди, і це було нестерпно. Я зрозуміла, що до 1 червня я не дотягну і 28 травня пішла з дитиною в лікарню брати довідку, оскільки говорили, що мам з дітьми, яких вивезуть зі Слов'янська, селитимуть в якихось дитячих таборах, а там потрібна довідка".

Але навіть у поліклініці вже стало небезпечно перебувати. "У дитячій поліклініці була маса людей, тому що всі поспішали за такими довідками. Ми відстояли чергу, і дитина раптом захотіла морозиво і це нас врятувало. Якби ми затрималися ще на хвилину, ми б потрапили під обстріл, а так, ми відійшли в сторону, я купила дитині морозиво, а коли поверталися назад, в поліклініці вже все скло було вибите – снаряд вдарив десь поруч. У лікарні стояв крик, там ніхто не загинув, але дітей порізало осколками", – поскаржилася журналістка.

Не чекаючи допомоги від офіційної місцевої влади, Анна Антипенко вже наступного дня покинула місто, минаючи блокпости озброєних бойовиків. "Це був правильний крок, тому що потім стало ще гірше: активізувалися бомбардування, снаряди стали потрапляти в житлові будинки і, коли все що залишалося від людини, можна було зібрати в совочок, ставало страшно, – розповіла біженка. – Блокпости проїхали дуже спокійно. Мене з дитиною не просили вийти, а чоловіків попросили, але вони тільки показали паспорти, і все закінчилося нормально".

Виїхавши за межі Слов'янська, Анна Антипенко стала думати, де їй оселитися з малолітньою дитиною. Багато знайомих радили жінці пожити у Святогірській Лаврі, але жінка не відразу пішла на такий крок. "Для мене складно було їхати в Лавру, тому що я вважала, що це дає мені статус явного біженця. Я думала, що туди їдуть ті, у кого зовсім немає грошей. Тому спочатку я з дитиною зняла житло, і думала, що коли настане 1 червня ми зможемо переселитися в той табір, куди нас мали вивезти. Але потім виявилося, що в табори везуть тільки дітей без матерів, а я дитину не збиралася одну відпускати, адже якщо завтра комусь знадобилися б заручники, то де їх брати? У дитячому таборі", – додала біженка.

Відкинувши всі сумніви, Антипенко з дитиною переїхали в Лавру. "У Лаврі дійсно нормальні умови. Тут кімнати на трьох осіб, є душ з гарячою водою, туалет, годують три рази на день, а дітей навіть якось розважають і показують мультики, – пояснила жінка. – Правда є негативні моменти. Оскільки Лавра відноситься до Московського патріархату, то зрозуміло, які тут настрої, і це теж досить складно пережити. Крім того тут немає телевізора та інтернету, а людині складно знаходиться в таких умовах, коли з міста немає ніяких новин. Тут навіть не було мобільного зв'язку, і люди залазили на гору Артема, щоб хоч як то зловити сигнал".

У свою чергу прес-секретар Донецької єпархії протоієрей Георгій Гуляєв розповів "Сегодня", що незважаючи на те, що монастир приймає біженців, вмістити всіх бажаючих просто не в змозі. "Біженці зараз живуть у приміщеннях, які зазвичай використовуються для прийняття прочан. Але самі розумієте, що лавра не безрозмірна і не володіє нескінченним ресурсом. На сьогоднішній день там знаходиться близько 400 осіб, 50 з них – діти", – підкреслив Гуляєв.

За його словами, монастир також потребує допомоги. "Зараз Лавра звертається до всіх, хто може надати їй пожертвування. У неї, звичайно, є свій ресурс, але це не виробниче об'єднання, а історичний та культурний центр", – резюмував Гуляєв.