Олексій Росовецький
Заступник Подієвого лідера Сьогодні 12 лютого виповнилося чотири роки Мінським домовленостям – ось уже другою за рахунком спроби вирішити катастрофічну ситуацію на Донбасі, на цей раз із залученням лідерів світових держав – Франції та Німеччини. На жаль, кризу й досі так і не вдалося подолати. Історію Мінських угод і чому досі так і не вийшло втілити їх в життя, читайте в спеціальному матеріалі сайту "Сегодня".
Безрезультатний Мінськ
"Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану президента України Петра Порошенка та ініціатив президента Росії Володимира Путіна", названий для стислості Мінським протоколом, було підписано 5 вересня 2014 року в Мінську в будівлі "Президент-готелю" . Крім іншого, Договір мав на увазі припинення вогню – чого, як ми знаємо, не сталося.
Тим часом, до моменту підписання договору повномасштабні бойові дії тривали вже п'ять місяців, і Україна вже встигла пройти через страшні бої за Іловайськ. Нагадаємо, що 26 серпня під Іловайськ в оточення бойовиків потрапили підрозділи батальйонів "Донбас", "Дніпро", "Світязь", "Херсон", "Миротворець", а також зведена рота 93-ї і 17-ї бригад ЗСУ. (В листопада 2015 були опубліковані фото з місця страшної трагедії під Іловайськом.)
Крім того: незважаючи на підписання протоколу, бої тривали в період його дії. За даними ООН, після оголошення перемир'я по початок листопада 2014 року в зоні конфлікту загинуло понад тисячу осіб. У грудні на фронті настало затишшя, українська сторона і бойовики почали відводити від лінії фронту важке озброєння, а 26 грудня відбувся великий обмін полоненими.
Бої почалися з новою силою після того, як 13 січня 2015 року під Волновахою одночасно з трьох установок "Град" був обстріляний цивільний автобус в результаті чого загинуло 12 осіб і 18 були поранені. Власне кажучи, запеклі бої за Донецький аеропорт, які лягли в основу фільму "Кіборги", припали на січень 2015 року.
Очевидно було, що потрібні нові домовленості, але вже в присутності лідерів європейських країн (перший варіант протоколу з представників Заходу підписала тільки швейцарська дипломатка Хайді Тальявіні, яка представляла сторону ОБСЄ).
Новій зустрічі в Мінську 11 лютого 2015 року передували довгі переговори на вищому рівні за участю канцлера Німеччини Ангели Меркель і тодішнього президента Франції Франсуа Олланда. У мінському Палаці незалежності до них приєдналися Петро Порошенко, Володимир Путін і Хайді Тальявіні, а також ватажки так званих "ДНР" і "ЛНР" – Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. В результаті цієї зустрічі було прийнято нову угоду, за якою вогонь припинявся 15 лютого 2015 року.
Що в себе включали пункти Мінського договору?
- Чітке розмежування кордонів і виділення 30-км буферної зони, причому кордон контролює українська сторона.
- Постійний моніторинг ОБСЄ на кордонах і створення зон безпеки.
- Припинення вогню, яке повинно бути верифіковане ОБСЄ.
- Проведення децентралізації влади і місцевих виборів – відповідно до Закону про особливий статус.
- Звільнення всіх заручників і полонених.
- Виведення всіх бойовиків і найманців з території України разом з бойовою технікою.
- Амністія для всіх учасників бойових дій.
- Відновлення життєдіяльності регіону, в тому числі економічне.
Три плани порятунку
В результаті другої угоди Україна змогла отримати маленьку перемогу на дипломатичному фронті: відтепер ситуацію на Донбасі моніторила спеціальна місія ОБСЄ: до 100 спостерігачів розмістилися в Херсоні, Одесі, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Чернівцях та Луганську.
(Подробиці роботи місії читайте в спеціальному матеріалі сайту "Сегодня" ("Шпигунські скандали і терор п'яних бойовиків: що потрібно знати про роботу ОБСЄ на Донбасі")
Але домовленість про припинення вогню знову залишилася всього лише буквами на папері.
Каменем спотикання стали пункти про децентралізацію влади, проведення місцевих виборів і особливий статус Донбасу. Тут російська і українська сторони увійшли в непримиренне протиріччя. Україна наполягала (і продовжує наполягати) на тому, що перед тим, як обидві сторони приступлять до виконання цих пунктів Мінських угод, Росія повинна вивести з територій, непідконтрольних Україні, всіх бойовиків разом зі зброєю і бойовою технікою. Росія ж хоче за будь-яку ціну зберегти свою військову присутність на окупованих територіях.
Висувалося три плани по досягненню пунктів Мінських угод – так звані "План Мореля", "Формула Штайнмайера" і "Мирний план Сайдіка", але слід зазначити, що всі вони в тій чи іншій мірі ставили інтереси України далеко не на перше місце.
"План Мореля", розроблений восени 2015 року тодішніми помічником держсекретаря США Вікторією Нуланд, статс-секретарем МЗС РФ Григорієм Карасіним і координатором політподгруппи ТКГ П'єром Морелем, не брав до уваги такі пункти, як роззброєння бойовиків і контроль України за кордоном. Крім того: в ньому пропонувалося провести вибори на окупованих територіях під контролем російських бойовиків.
"РФ потрібно зберегти на цій території свій вплив. А це стане можливо, якщо бойовиків амністують вибірково, щоб Кремль отримав своїх маріонеток при владі на Донбасі", – так прокоментував сайту "Сегодня" в листопаді 2015 року позицію Росії один з членів контактної групи, яка брала участь в переговорах "нормандської четвірки" (Путін, Поршенко, Меркель, Олланд), яка відбулася 2 жовтня в Парижі. За цією логікою, спочатку повинна бути амністія сепаратистів, а потім вибори
"Формула Штайнмаєра" – мирний план тодішнього глави німецького МЗС, а нині Федерального президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера. Згідно з цим планом, Україна приймає поправки до Конституції, які дають Донбасу провести вибори на непідконтрольних Україні територіях, Росія – також одночасно – виводить з цих територій своїх бойовиків, а Захід – знімає санкції з РФ.
"План Сайдіка", запропонований ОБСЄ, передбачає, що вибори відбудуться під контролем миротворчого контингенту ООН, який дозволить спостерігачам виконувати свою роботу без перешкод і в безпеці. Але знову ж таки, цей план не передбачає в першу чергу виведення російських бойовиків з окупованих територій.
Детальніше читайте в спеціальному матеріалі сайту "Сегодня"("План Сайдіка" по Донбасу: Європа думає, Росія проти, в України залишаються питання")
Що далі?
Найближчим часом не доводиться чекати, що конфлікт на сході України буде вирішений. Принаймні, до осені 2019 року, коли відбудуться парламентські вибори. Таку думку висловила член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма" Надія Коваль, відповідаючи на питання кореспондента сайту "Сегодня", чи , можлива нова угода
"По-перше, ключові гравці не хочуть порушувати баланс статусу-кво. Навіть агресія на Азово-Чорному морі не стала достатнім приводом для посилення санкцій. Все ще зберігаються надії в ЄС на діалог з Росією. По-друге, взята відверта пауза на час виборчого року в Україні. Тому до осені-2019 року я б якихось рішень не очікувала, але в ході передвиборної боротьби вирине ще не один "мирний план" або план про імплементацію то від кандидатів, то від партнерів, то від міжнародних організації", – вважає Надія Коваль.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми