Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач У першій частині інтерв'ю з автором першої концепції ЗСУ, автором законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України" полковником у відставці Віталієм Лазоркіним сайт "Сьогодні" розповів про те, як були написані ці історичні документи, як створювався Союз офіцерів України і як Москва намагалася нав'язати новим незалежним державам військову доктрину "оновленого СРСР". Читайте продовження розповіді про ті історичні дні.
Неприпустима стратегічна помилка
- Віталію Іллічу, а про ядерну зброю, щодо Чорноморського флоту ваша делегація переговори також вела?
- Так, в той час порушувалися питання в усіх напрямках. Стосовно ядерної зброї, то Україна виходила з того, що в Декларації про суверенітет 1990 року прописаний без'ядерний статус України. Але ось як раз щодо одного з таких переговорів з Росією я пригадую епізод за участю народного депутата Степана Хмари.
- Він теж входив до складу делегації?
- Ні. Але ми зі Степаном Іллічем вже були знайомі – жили в сусідніх номерах в одному з готелів Києва. Одного разу він підходить до мене і каже: "Я знаю, що ви їдете на переговори до Москви щодо ядерної зброї. Прошу взяти мене, а то Дурдинець чомусь не хоче". Я пішов до Василя Васильовича і умовив його взяти Степана Хмару з нами. І ось тривають переговори в Москві – це був жовтень 1991-го. Російська делегація сиділа поруч з нашою. А Степан Хмара був завжди такий заводний. Слово за слово. Розмова на підвищених тонах. Павло Грачов тоді був головою Держкомітету Росії з оборонних питань, а вже пізніше став міністром оборони РФ, теж з запалом відповів: "І заберу! Всю армію заберу. Скільки там у вас її мільйонів? Заберу і залишитеся без армії!". А Хмара йому: "Забирай! Створимо свою!". В аудиторії настала тиша і раптом я чую гомеричний сміх Грачова: "Ну і хитрий же ти, Степане Іллічу! Так у вас їх там мільйон, куди ж я їх заберу?!". Так Павло Грачов зрозумів, що від України він нічого не отримає, а Степан Хмара здобув моральну перемогу!
- А щодо зброї, військового майна не було у росіян бажання вивезти з України весь арсенал?
- Так бажання, може, і було. Але хто їм віддасть? Те, що залишилося на території України, за всіма міжнародними нормами було власністю України і ніхто не мав право це забрати. Звичайно, вже починаючи з жовтня, коли Росія відчула себе правонаступницею СРСР, переговори пішли значно складніше, оскільки росіян хвилювали три ключових питання – ядерна зброя, Крим і флот. Стало зрозуміло, що Чорноморський флот Росія бачила своєю власністю.
У лютому 1992-го я переконав, нарешті, міністра оборони Костянтина Морозова відправити мене і капітан-лейтенанта Ігоря Тенюха (український адмірал, командувач ВМФ України в 2006-2010 роках, в лютому-березні 2014 року. – в.о. міністра оборони України. – Авт.) до Севастополя на переговори з командувачем Чорноморського флоту адміралом Ігорем Касатоновим (адмірал, в 1991-1992 роках – командувач Чорноморського флоту ВМФ Росії. – Авт.), оскільки там почалися репресії стосовно моряків, які склали присягу на вірність українському народові. Як проходила моя зустріч з Касатоновим – це вже інша історія. Але я зрозумів, що Росія нам Чорноморський флот не віддасть і що потрібно негайно змусити Москву вивести флот з Криму. Але наші президенти допустили неприпустиму стратегічну помилку, йдучи назустріч Москві, віддавши Чорноморський флот Росії і залишивши його в Криму. Свій флот, по суті, вони так і не створили. Хоча я писав свого часу в доповідній президенту Кравчуку: чий флот, того і Крим.
Уже 1998 року я з подивом дізнався, що на території Криму Росія незаконно експлуатує близько восьмисот об'єктів, які належать Україні і не увійшли до договору щодо розподілу Чорноморського флоту. Весь список цих об'єктів я передав народному депутату Ярославі Стецько, яка оприлюднила факти з трибуни Верховної Ради, але розслідування цієї проблеми так і не відбулося. Тоді головою комітету з питань безпеки і оборони парламенту був комуніст Геннадій Крючков, який зіграв, на мій погляд, свою негативну роль в цьому питанні.
Україна була здатна перекривати всі напрямки
- Це правда, що саме ви приводили до присяги війська Київського гарнізону?
- Так, офіцерів запасу Київського гарнізону. Це було 19 січня 1991 року на Софійській площі. На присягу як гість був запрошений автор Акту проголошення Незалежності Левко Лук'яненко. Офіцери прийняли присягу, ми їх привітали, привітали друг одного. У мене збереглися архівні фото з тієї події.
- Крім Концепції створення ЗСУ і законопроєктів, ви написали також проєкт військової доктрини України. Який так і не був прийнятий. А також інші роботи, в яких розглядали питання побудови армії незалежної України. Розкажіть про це.
- Мені здається, головні стратегічні помилки в побудові Збройних сил України були зроблені саме в ті часи з подій літа 1992 року. З них почалося ослаблення української армії, зниження її боєздатності.
Оскільки до викладацької діяльності у мене був десятирічний досвід управління військами по службі в Управлінні ППО Прикарпатського військового округу, я прекрасно розумів структуру і завдання, можливості і потенціал оборони країни Збройними силами в складі військових округів. Це якраз та система оборони, яка потрібна була Україні. Це ефективна система. Як тільки виникає необхідність, округ перетворювався на фронт і виходив на позиції. За рахунок мобілізаційного резерву на його базі формувався ще один фронт. Тобто округ формував два фронти, в складі яких було по дві загальновійськових і по одній танковій армій; в кожному окрузі було по одній авіаційній армії. Україна на момент здобуття незалежності мала три військові округи, здатних перекривати всі напрямки. Київський військовий округ – це східний фронт, кордон з Росією. Одеський військовий округ перекривав південний напрямок. Прикарпатський військовий округ – західний, північно-західний напрямок. При цьому в разі агресії з боку Росії Прикарпатський військовий округ виступав як другий ешелон військ для фронту, який формував Київський військовий округ.
- За часів СРСР округи формувалися насамперед з прицілом на відображення/атаку на зовнішніх кордонах. Київський військовий округ не мав виходів до кордонів. Чи достатній був його потенціал, чи здатний він був перекривати східні кордони України?
- Якщо ми розглядаємо, що східний фронт – це Росія, то, як я тоді акцентував, на цьому напрямку ми повинні віддавати перевагу військової потужності авіації і ракетних військ. Які могли працювати по великих площах, прилеглих до території України, і погрожувати ракетним ударом по Москві для стримування агресора від розв'язання бойових дій. Наші ракети – навіть оперативно-тактичні – чудово "діставали" до Москви. По прямій там 750 кілометрів, а міжнародний договір щодо ракет середньої дальності обмежував дальність починаючи від 900 кілометрів. Тобто ми цілком могли розвивати ракетобудування, не порушуючи договір і зміцнюючи обороноздатність країни.
Крім того, в Київському військовому окрузі було багато авіаційних частин. Авіація чудово діяла б на передовій і по тилах противника. А танкова армія, яка дислокувалася в Житомирі, становлячи другий ешелон, прикривала б фронт і при необхідності завдавала разючі удари. Київський і Прикарпатський округи прекрасно взаємодіяли при будь-якому розвитку подій, прикриваючи друг одного. Тож моя концепція враховувала і особливості театрів бойових дій, і можливі дії агресора, і необхідні контрдії українських Збройних сил.
Окремо я хотів би сказати про систему управління ППО. Я розумів, що всі роди військ, які є в окрузі, повинні управлятися з одного центру, який несе відповідальність за результат проведення операцій – штабу фронту. І тоді в квітні 1992 року я запропонував командувачу ППО генерал-лейтенанту Михайлу Лопатіну передати до складу військових округів всі війська ППО, залишивши собі резерв. І зосередити свою увагу на бойовій підготовці військ, на розвитку озброєнь військ ППО, на підготовці кваліфікованих кадрів. Я запитав його, де проливається кров, він відповів – на передовій! "Так навіщо вам брати на себе відповідальність за кількість пролитої крові на передовій? – кажу. – Потрібно посилити протиповітряну оборону фронту і командувач фронту повинен мати можливість забезпечувати протиповітряну оборону своїх військ по всьому азимуту і по всій висоті, щоб ефективно вирішувати завдання фронту". І я його переконав, ми написали доповідну записку Морозову, в якій аргументовано пояснили свою позицію.
Але Морозов не був стратегом, на жаль, і до того ж за звичкою сильно орієнтувався на думку Москви, де у нього були друзі по спільній службі. Москва рекомендувала ліквідувати військові округи. І Морозов пішов на це, створивши незрозумілі оперативні командування і почавши масштабне скорочення чисельності військ. Тим самим була порушена відпрацьована десятиліттями система мобілізації Збройних сил.
Війська ППО вже пізніше будуть об'єднані з авіацією, що взагалі нонсенс: вони адже вирішують протилежні завдання. Отже, була створена можливість для масового розпродажу військового майна, техніки та озброєння тривалого зберігання і створені всі умови для корупції в Міністерстві оборони. Весь негатив допущених тоді помилок ми відчули повною мірою 2014 року.
Стратегічні сили стримування могли завдати противнику неприйнятного збитку
- Україна 1991-го мала дійсно величезну армію, утримувати яку нам явно було не під силу...
- Ніхто не планував постійно утримувати мільйонну армію. Нам це було не потрібно. У законі "Про оборону", у військовій доктрині, яку я підготував пізніше, я заклав і відстоював принципи оборонної достатності. У мирний час в Україні повинні були бути Стратегічні сили стримування, здатні завдати противнику неприйнятного збитку в разі збройної агресії. Тут вкрай важливі ракетні війська і бомбардувальна авіація дальньої дії. Загалом війська Стратегічних сил стримування могли бути чисельністю до 60 тисяч осіб в мирний час. Втім, доктрина передбачала, що залежно від зовнішньополітичної ситуації, небезпек і загроз Україна приймає рішення про збільшення кількості військовослужбовців за рахунок сил мобілізаційного резерву. Але головне – Стратегічні сили стримування повинні володіти озброєнням підвищеної бойової потужності.
У разі зовнішньої агресії в країні вводився воєнний стан. І розгорталися Стратегічні резерви. На базі округів, як я вже говорив, розгорталися, по суті, по два фронти. Ресурсів для цього було достатньо.
Я разом з моїм колегою, полковником Валерієм Кохном, 1993 року підготували проєкт Воєнної доктрини. Ми його представили Експертній науковій раді Міністерства оборони, і рада рекомендувала передати його на розгляд і затвердження парламентом. Але в Міноборони знайшлися сили, які подали інший проєкт, який викликав масу критичних зауважень. В результаті він не був затверджений. Але в оборонному відомстві "забули" і про наш проєкт.
- Чому?
- Як я вже зазначав, свого часу я намагався переконати Морозова не ліквідовувати військові округи. Але, як я зрозумів, тоді вже українське керівництво домовилося з Москвою, що в Україні округи будуть ліквідовані, замість них будуть створені Оперативні командування. Замість штатів військових округів прийшли штати Оперативних командувань. І що цікаво, в штатах цих командувань вже не було військових складів з озброєнням, технікою, майном тривалого зберігання, тобто всього того, що в разі агресії дозволяло Україні оперативно провести мобілізацію, сформувати нові частини, з'єднання і об'єднання для успішного відбиття збройного нападу і захисту території та суверенітету. Не виключаю, що цей момент зі складами – одна з "причин", чому керівництво Міноборони і країни пішло таким шляхом побудови ЗСУ.
- У результаті навесні 2014 року захищатися від агресора було не тільки ніким ("завдяки реформам" деяких міністрів оборони, які переховуються сьогодні в Росії), але і нічим. А перманентні пожежі на складах, які народний поголос пояснює в тому числі спробами приховати масштабні розкрадання, стали притчею во язицех...
- Україна в результаті реалізації моєї Концепції створення Збройних сил отримала "у спадок" мобілізаційних ресурсів на загальну суму близько 83 мільярдів доларів, а ліквідація військових округів в результаті породила безпрецедентно систему корупції в Міністерстві оборони, звідки і взялися всі ці "свинарчуки"! За три десятиліття так званого "реформування" армії всі склади, арсенали, бази довгострокового зберігання майна, техніки та озброєння як би розчинилися в просторі: все було розпродано, часом за безцінь. При цьому армія не отримала від цього жодної користі для підвищення своєї боєготовності. А навпаки, виявилася небоєздатною на початок збройної агресії Росії і до цієї гібридної війні, яка почалася фактично з присвоєння Чорноморського флоту колишнього СРСР. Тому зараз я роблю аналіз роботи і "заслуг" всіх президентів і їх міністрів оборони за всі роки в контексті забезпечення обороноздатності країни.
Занадто багато часу втрачено
- Благо, після 2014 року українська армія почала відроджуватися. Так само, як і український ВПК. Ми почали розвивати ракетне озброєння, про що ви говорили ще тридцять років тому, просуваються розробки в інших галузях.
- Може, скажу непопулярну річ, але поки більше розмов, ніж реальних досягнень. Для того, щоб створити сучасні боєздатні Збройні сили, які готові відповісти на будь-які виклики, потрібно ще працювати і працювати. У тому числі в плані реформування ЗСУ. Занадто багато часу було втрачено і занадто великі випробування випали на долю нашої армії за ці роки. На жаль, керівництво країни і Міноборони не володіло стратегічним мисленням. А деякі, як ви правильно помітили, відверто працювали не на Україну, а на Росію, і зараз ховаються там. Чи можна було очікувати розвитку армії, якщо на самому верху – або непрофесіонали, або корупціонери, або зрадники?
Як наприкінці вісімдесятих – на початку дев'яностих борючись за незалежність, так і зараз, борючись за свою територію на сході України, ми і наші герої-захисники довели, що Україна заслужила бути вільною, сильною і суверенною державою. Я свято вірю, що і Україна, і наші Збройні сили успішно подолають всі послані нам випробування.
Довідка "Сьогодні": Віталій Лазоркін, полковник у відставці. Автор концепції створення Збройних сил України (1990 р.), законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України" (1991 р.), проєкту військової доктрини України (1992 р.), має понад 40 наукових робіт з оборонної тематики. У 1977-1987 роках проходив службу в Управлінні військами ППО Прикарпатського військового округу, в 1987-1991 – начальник радіолокаційного циклу Об'єднаної військової кафедри Львівського політехнічного інституту. Народний депутат Львівської обласної ради (1991-1995 рр.). Один із засновників і заступник голови Спілки офіцерів України. Організатор робочої групи зі створення Міноборони України, член ініціативної групи зі створення ВМС України, представник від України в міждержавній робочій групі з військових питань при Комітеті з питань безпеки і оборони Верховної Ради СРСР (1991-1992 рр.). Один з перших офіцерів ЗСУ. Керівник групи консультантів першого міністра оборони незалежної України.
Після початку російської агресії, мабуть, вперше за роки незалежності, армія почала серйозно нарощувати бойову міць:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми