Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач У неділю, 9 серпня, в Білорусі відбудуться вибори президента країни. Нинішня кампанія стала найважчою для чинного глави держави Олександра Лукашенка за всі 26 років його правління. Принаймні, так стверджують експерти. Мабуть, вперше "Бацька" вже на етапі агітації зіткнувся з настільки масовими акціями опонентів. Вперше нейтралізація – арешти або відмова в реєстрації головних конкурентів не гасить пориви опозиції, а розпалює їх.
За всім цим Лукашенко бачить "іноземний слід". Не соромлячись прямо або опосередковано говорить про те, що в дестабілізації ситуації зацікавлені якісь сили – з України, з Росії чи Заходу. І підстави для таких звинувачень є. Головні опоненти Лукашенка мають явні чи не дуже явні, але все ж відстежувані зв'язки з "братньою державою". Останнім часом лише сліпий міг не помітити невдоволення Кремля "маневрами" Лукашенка, який намагається ухилитися від "поглибленої інтеграції до Союзної держави" – інакше кажучи, поглинання Білорусі Росією.
"Вишенькою на торті" виявилося затримання під Мінськом бойовиків ПВК "Вагнера". Які, за версією білоруської сторони, прибули до країни для дестабілізації ситуації. А за версією Москви – перебували в країні проїздом.
Водночас, більшість спостерігачів в Україні (а багато хто дуже пильно стежить, як розвиваються події в сусідній республіці) вважає, що Кремлю сьогодні не вигідно списувати Лукашенка – Москві набагато зручніше було б його максимально послабити, щоб потім "додушити в обіймах". І стверджують, що після публічного розголосу історії з ПВК відносини між Путіним і Лукашенком вже не будуть колишніми: Путін не пробачить білоруському колезі цього кроку. Крім того, Лукашенко запросив до Мінська генпрокурорів України і Росії, щоб обговорити подальшу долю затриманих найманців.
А як на ситуацію дивляться в Росії? Сайт "Сьогодні" поговорив про білоруські вибори, кандидатів, про ПВК "Вагнер" і перспективи взаємин Мінська і Москви після виборів з російським політологом Дмитром Орєшкіним.
"Послати кілька десятків головорізів, щоб вони щось натворили в Білорусі, – просто не стиль Путіна"
- Дмитре Борисовичу, для початку – про найгучнішу історію, з ПВК "Вагнера". Позиція офіційного Мінська з цього питання зрозуміла. Так само як і позиція Кремля. А як оцінюють подію незалежні російські спостерігачі?
- Ситуація вийшла для багатьох несподіваною. Зокрема, для Кремля. Тому що останніми роками Білорусь була такою собі Латинською Америкою, що називається, "щурячої стежкою", напівлегальним каналом зв'язку між Росією і навколишнім світом. Через Білорусь виїжджали і приїжджали в Росію люди, у яких є якісь труднощі з приймаючою або проводжаючою стороною. До Росії приїжджали люди, у яких можуть бути проблеми з російськими спецслужбами або які прямо не могли приїхати до Росії з тих чи інших причин ...
- Деякі українські проросійськи налаштовані політики їздять в Москву через Білорусь. Оскільки у нас немає авіасполучення з Москвою. Ну, або щоб приховати від виборців, куди вони їдуть ...
- Ну, вам там видніше. Я про загальну картину. Так ось, через Білорусь відправлялися транзитом в інші країни, звичайно, і силовики. Ось ці самі бійці "Вагнера", "пси війни", або "дикі гуси", як їх називають. І не тільки вони. Там і чеченці свого часу лікувалися, причому як ті, що воювали на боці федералів, так і їхні супротивники. Звідки тільки люди туди не їхали. І люди звикли, що там в цьому плані "козацька вольниця". Ось ці всі любителі повоювати приїжджали, відпочивали там, чекали, куди відправлять – в Сирію, Лівію, Україну ... Спецслужби білоруські дивилися на це крізь пальці. Не хотіли сваритися, бо навіщо сваритися з Росією?
Але тут у Лукашенка різко погіршилася передвиборна ситуація. І, щоб мобілізувати електорат, налякати виборців, насамперед західноорієнтованих, "погрозами зі Сходу", пояснити, що головні конкуренти – це все люди Москви ...
- А вони люди Москви?
- На мій погляд, у них там є досить помітний хвіст, який тягнеться до Кремля. Звичайно, вони намагаються цього не показувати. Але, загалом, якщо покопатися, то він є. І Лукашенко на цьому акцентує. Але акцентувати недостатньо, потрібні показові жорсткі кроки.
І ось вони беруть цих три десятка вагнеровцев, які "ні сном, ні духом" і які, звичайно, не збиралися втручатися в білоруську політику. На камери кладуть мордою в підлогу, заламують руки і розповідають білорусам, що це ось спецназ з Росії, який хотів захопити владу.
- Тобто ви вважаєте, що це не так?
- Це "марення сивої кобили". Я впевнений, що це не так. Мінськ – це не Кабул. У Білорусі просто неможливо захопити владу за допомогою військового перевороту силами трьох десятків або навіть трьох сотень "добрих молодців". Які, до речі, сиділи там без зброї, але з презервативами. При тому, що презервативи купити в будь-якому білоруському магазині – не проблема. А ось в Сирії або якійсь африканській країні це добро було б вельми доречне – далеко не завжди там їх можна знайти.
Коротше кажучи, це спектакль. І, мені здається, спектакль для національно стурбованих білорусів. Покликаний показати їм, що Лукашенко – єдиний захист білоруської державності від страшного Володимира Путіна. І пункт 2 – це сигнал для Заходу: якщо ви мене не підтримаєте і будете як і раніше сприймати як останнього диктатора Європи, можете отримати єдину державу Росії та Білорусі. Відповідно, з танками і ядерними ракетами під Брестом. Для цього його генерали придумали цей, як їм здавалося, химерний і витончений хід. Але, на мій погляд, це все настільки штучно, настільки театрально ...
Зараз багато хто починає говорити: ось так же в Криму було, на Донбасі з Гіркиним. Не так! У Криму в Путіна було все підготовлене. Там давно йшла агентурна розробка. Там значна частина військових (українських військових, – ред.) більше дивилися на Москву, ніж на Київ – не мені це вам розповідати. Там, зрештою, значна частина населення – не 98%, звичайно, але дуже багато – хотіли бути частиною Росії. Так що у Путіна там все було досить легко. Але послати кілька десятків головорізів, щоб вони щось учудили в Білорусі – це просто не стиль Путіна. Він такі речі готує дуже довго і ретельно, як в Криму. А в Білорусі їх би просто перебили, як куріпок. Так що це, звичайно, виключно лукашенківська розробка.
"Відхід Білорусі буде для Путіна повною катастрофою"
- Українські експерти висловлювали подібні припущення. І говорили, якщо це так, Путін Лукашенко цієї історії ніколи не пробачить ...
- Не згоден. Псувати стосунки з Путіним Лукашенку не звикати. Він прекрасно знає, що в потрібний момент Росія йому все пробачить. В крайньому випадку він може налякати, що він йде до Європейського Сюзу, а це буде для Путіна катастрофою. Тобто в потрібний момент Лукашенко флюгером повернеться в іншу сторону, буде знову говорити про слов'янську душу, велике братерство народів і так далі.
Ну, і потім, вони ж прагматики. Він змушений буде пробачити. Ще раз кажу: після провалу ідеї "русского міра", після провалу "підйому з колін" відхід Білорусі по якомусь українському варіанту буде для Путіна повною катастрофою. Це буде набагато болючиший і хворобливіший ляпас, і це буде турбувати більше, ніж доля якихось 33 "архаровців". І потім, я думаю, Лукашенко вже почав торгуватися – видавати деяких з них Україні, не видавати. Це він чудово вміє робити.
- Мова не про арешт "вагнерівців". А скоріше про те, що Мінськ виніс це в публічну площину і, по суті, зробив з Росії (або деяких сил в Росії) образ зовнішнього ворога. Це теж пробачать?
- Ну да, це ризик. Але Лукашенко взагалі ризиковий. Ну і, врешті-решт, він реально може повернутися до Заходу, сказати: ось, дивіться, ситуація погана, дайте грошей, а натомість я вас буду прикривати. І там дадуть грошей – там теж прагматики. І Путін це розуміє. Так що тут не "розмови пацанів за поняттями", тут серйозніша гра.
Так, "за поняттями" звичайно, Кремль Лукашенка ненавидить. Але їм краще мати Лукашенка, ніж незрозуміло кого. Так, з одного боку, Лукашенко, захищаючи білоруські інтереси, демонстрував чудеса спритності та непохитності. А будь-хто менш досвідчений на його місці може злякатися, припустимо. Але все ж мені здається, що зручніше зараз для Путіна все-таки залишити Лукашенка.
- Але, може бути, не настільки норовливого Лукашенко, ослабленого опором всередині Білорусі, слабо легітимного на Заході?
- Абсолютно вірно. Лукашенко з низьким рейтингом, нелюбимий у власній країні, Лукашенко, до якого без особливого пієтету ставляться власні силовики, Лукашенко, руки якого забруднені в крові – ось такий Лукашенко Путіна дуже навіть влаштовує. І неважливо, образився він на Лукашенка, не образився. Це терміни не з того репертуару. Тут питання, хто ким ньокає. Ось Путін довго терпів. І буде далі терпіти. Тому що Білорусь – це для нього дуже важливий напрямок роботи. Якщо він, зрештою, все ж змусить Лукашенка приєднатися до Росії, голодні російські виборці Володимиру Володимировичу, думаю, багато пробачать. І будуть любити його ще кілька років, незважаючи на проблеми в економіці, зниження рівня життя і все те, що ми спостерігаємо зараз.
"Аксіома для Лукашенка – утримати владу"
- Тобто, на ваш погляд, нинішня "антиросійська" риторика Лукашенка – це суто передвиборна риторика?
- Я думаю, це вимушена реакція Лукашенка. Яка викликана єдиною метою: перемогти на виборах. Він не раз міняв свою риторику і стилістику на діаметрально протилежну. Коли потрібні були гроші від Заходу, він посміхався Заходу і лякав Захід кремлівськими ордами зі Сходу. А коли йому потрібні були нафта або російські гроші, він повертався обличчям на схід і говорив "я вас захищу від агресії НАТО" і так далі. І то, і то непогано оплачувалася, і таким чином він цілком міг існувати. Але зараз на Сході вирішили з ним жорсткіше. Він, природно, повертається на Захід. І йому треба показати пряму загрозу: що ось зараз Москва його проковтне, і тоді ядерні ракети стоятимуть під Брестом. Вам це треба? Ні! Не потрібно! А білоруським виборцям треба, щоб Білорусь поглинув Путін? Теж не треба.
При тому, що його головна аксіома – при будь-якій погоді владу утримати. Це єдина для нього мета існування, він не може, не мислить себе без влади. Як би там не було, у нього завжди було більше 50%. Так, там йому малювали більше завжди, звичайно, але, тим не менше, більше половини у нього завжди було реально. А ось зараз ця історія закінчилася.
Більшість населення, скоріше, налаштована проти чинного президента. Як, до речі, незабаром буде і в Росії, але не зараз ще. А у Лукашенка вже зараз ситуація близька до мату, якщо шаховими термінами.
"Лукашенко не виключає, що в Кремлі цілком можуть зіграти проти нього"
- Ви згадали про зв'язки політичних опонентів Лукашенка з Кремлем. Можна докладніше?
- Як людина, що реально розуміє інтереси Кремля, Лукашенко, думаю, не виключає, що в Кремлі цілком можуть зіграти проти нього. Тому що він у Кремлі вже всіх дістав. Він брав гроші нафтогазові у Москви, 5 млрд доларів на рік, за висловом Путіна. І у відповідь не робив те, що повинен був би робити. Ну, наприклад, не визнав той же самий Крим (анексію Криму, – ред.). Не визнав самостійності Абхазії. Ось всі ці путінські "завоювання", якими Володимир Володимирович Путін хотів би пишатися, Лукашенко, наче, найближчий союзник, відмовляється визнавати! Він багато чого не робить того, що мав би робити за ті гроші, які отримує. Тому Путін довго з ним панькався, няньчився, погоджувався. Але врешті-решт вирішили, що треба Лукашенку дати урок.
Я, наприклад, не можу собі уявити, як керівник "Газпромбанку" – структури, точно заточеної і підконтрольної "Газпрому" (мова про екскандидата в президенти Віктора Бабарику, – ред), може виявляти абсолютну незалежність від Москви. Або як незалежність від Москви може проявляти пан Цепкало, який рятуватися від Лукашенко поїхав спершу до Москви. Я це розумію, і, звичайно, це розуміє Лукашенко, який трохи більше поінформований. Він розуміє, що для нього ситуація критична. Що, може, його поки просто лякають. Але при цьому реальна загроза втратити владу для нього виходить, звичайно, зі сходу.
- Ви не згадали третього головного опонента Лукашенка. І єдиного, що залишився в гонці – Світлану Тихановську. Вона – не "проєкт Кремля"? Або її в Росії просто не серйозно сприймають?
- Мені здається, її сам Лукашенко не дуже серйозно сприймає. Інакше хіба їй дали б зареєструватися? Інакше вона повторила б долю свого чоловіка, а також Бабарика та Цепкало. Ну, згадайте, як Лукашенко розповідав виборцям про "чоловічу Конституцію" і так далі. Але, загалом, річ не у тім. Ну, хто вона така? У неї немає ані спецслужб, ані армії. З їхньої точки зору, вона ніхто. Що вона може змінити, якщо раптом переможе, в країні, де все під контролем КДБ? У неї часу буде 2-3 місяці, максимум, а потім її "спалять". У КДБ ж цинічні люди працюють. Запросять ісламських фундаменталістів, вони там щось підірвуть. А через тиждень ще щось підірвуть в іншому місці. А потім білоруси скажуть: спасибі, нове спробували, давайте назад нам Лукашенка, при ньому нікого не вбивали. Загалом, це, звичайно, гіпотетичні вигадки, але я впевнений, що там знайдуть, як зіпсувати життя Тихановській у разі її перемоги. Так, вона, звичайно, непередбачуваний козир в білоруській політиці. Але впевнені в собі чоловіки типу Путіна і Лукашенка розуміють, що "зроблять" її досить швидко.
- Але вона не проєкт Кремля?
- Розумієте, я не виключаю, що якісь люди в Кремлі настільки не люблять Лукашенка, що хотіли б, щоб перемогла Тихановська. Хоч би виходячи з того, що після цього на неї можна буде натиснути набагато легше, ніж на Лукашенка. У цьому плані вона була б зручним для Москви президентом Білорусі. Налякати там, або ще що. Досвіду-то зовсім немає у дівчини. Але, думаю, якщо це так, то її, скоріше, розігрують "втемну". Це не означає, що вона є прямим проєктом Кремля.
Але, повторюю, на мій погляд, Путіну за всіх умовностей зараз вигідніше, щоб залишився Лукашенко. Як то кажуть, "він сучий син, але це наш сучий син". Я точно не скажу, яка там генеральна лінія була з виборів. Але те, що вона не включала спробу перевороту силами ПВК "Вагнера", я впевнений. Якби хотіли влаштувати переворот, то почали б з вербування військового командування.
"Переважна більшість білорусів не хочуть йти під Росію"
- Ваш прогноз: Лукашенко виграє вибори?
- У мене немає сумнівів, що виграє. Інше питання, скільки йому "намалюють". Насправді невдоволення чинним президентом велике. Як економічний менеджер країни він явно неефективний. Тому що він вже 20 років не може добитися поставленої і задекларованої мети збільшити середню зарплату в Білорусі до 500 доларів. Немає і близько цього. Соціальні програми, освіта, охорона здоров'я теж дуже-дуже слабкі. З COVID-19 він дуже сильно помилився. Єдине, що є у Лукашенка і за що цінують його виборці: як не крути, він засновник білоруської державності. Він перший "серйозний" президент Білорусі, він охороняє її суверенітет. При тому, що це перший такий серйозний досвід державності Білорусі, це означає багато для білорусів. Що б там не говорили, але переважна більшість білорусів хочуть свою державу. Вони не хочуть йти під Росію. Не знаю, як в ЄС – мені здається, в більшість також поки що не довіряє ЄС. Але, загалом, це те, де Лукашенко і білоруси мають точку дотику.
У другій частині інтерв'ю з російським політологом читайте, чому Путін пішов на припинення вогню на Донбасі, як довго триватиме перемир'я, чому Дмитро Козак заявив про припинення переговорів на рівні радників президентів і багато іншого.
На цих виборах Олександр Лукашенко не втомлюється нагадувати виборцям про загрози "імпортованого" Майдану:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми