Трамп, Байден і Україна – який президент США для нас "кращий"

17 серпня 2020, 08:05

Віталій Рябошапка Віталій Рябошапка

Байден знає і любить Україну. Трамп дав нам зброю, а Росії – жорсткі санкції. Республіканці і демократи рівною мірою всіляко підтримують нас. На кого ставити Києву? Спойлер: ні на кого

Виборча кампанія на виборах президента США вступає у вирішальну стадію. Стартують з'їзди Демократичної (відбудеться 17-20 серпня) і Республіканської (24-27 серпня) партій, на яких будуть офіційно висунуті кандидати від двох найбільших сил Сполучених Штатів. Втім, інтриги в цьому питанні немає вже давно. Чинний глава держави Дональд Трамп був, по суті, безальтернативним кандидатом від республіканців вже на старті кампанії. Джо Байден став таким пізніше – в середині квітня, коли його основний конкурент Берні Сандерс відмовився від боротьби.

Пережити вибори

Реклама

Протистояння ж між Трампом і Байденом триває набагато довше, ніж офіційна кампанія. За великим рахунком, Трамп намагався "збити" Байдена як найімовірнішого і найнебезпечнішого опонента задовго до старту перегонів. В тому числі реанімувавши вже призабуту в США справу Burisma. Демократи відповіли американському президенту не менш болісно, ініціювавши імпічмент Трампа. На жаль, і в першому, і в другому випадку мимовільним учасником скандалу опинилася Україна. "На жаль" – тому, що Київ, звісно, волів би, щоб у фокусі уваги політичних і ділових кіл США наша країна була в контексті економічного, військового, культурного співробітництва, але аж ніяк не подібних скандалів.

Зазначимо, що до останнього часу українським властям і дипломатії вдавалося "проскочити між краплями", вміло лавіруючи між наполегливими проханнями окремих представників тієї чи іншої політсили. Сприяв цьому не тільки дипломатичний хист, але головним чином те, що в американській системі політичних цінностей національні інтереси переважають над партійними та особистими. Україна ж залишається у фокусі національних інтересів США – з цього приводу в Сполучених Штатах сформований стійкий двопартійний консенсус. Якщо зовсім вже спрощено: консенсусне бажання американських політеліт зберегти з Києвом хороші відносини, а Україну – в своїй орбіті позбавило нашу країну від зайвого тиску.

При цьому після нинішніх президентських виборів в США відкриється новий етап і для України. Питання і скандали навколо України, породжені політичним моментом, стануть неактуальними. І для Трампа, і для Байдена ці вибори – останні. Після листопада їх протистояння втратить мотивацію. Отже, з великою часткою ймовірності скандали, в яких фігурувала Україна і два американських політики, відійдуть у минуле. Що відкриває Україні шлях вести діалог, нехай не з чистого аркуша, але на цікавіші для нас теми.

Внаслідок цього залишається цікавим питання, з яким президентом США вести діалог буде простіше і вигідніше. Спробуємо розібратися.

Джо Байден. Вимогливість до української влади

Реклама

Кандидат від Демократичної партії, відповідно до соцопитувань, на цей момент має набагато більші шанси увійти в січні майбутнього року до Білого дому, ніж Дональд Трамп – в ньому залишитися. Сьогодні ймовірність обрання Байдена оцінюється в 90+ відсотків, що дуже багато. З іншого боку, не варто забувати, що попереду ще два з половиною місяці кампанії, американська виборча система химерна і несподівана, тому все може бути.

Ексвіцепрезидент США знайомий українцям не з чуток. І точно так же йому знайома Україна. На відміну від Дональда Трампа, який ще до президентства бував в Москві, але ніколи не відвідував Україну, Джо Байден відвідував Київ неодноразово. Можна сказати, що Байден знає Україну, він, принаймні, мав можливість і зміг відчути її дух. Це повною мірою відчувається в його численних висловлюваннях про нашу країну. Які відображали і відображають те, що хочуть чути громадяни України від найближчих союзників, якими є США.

Починаючи приблизно з двадцятих чисел січня 2014 року, коли ситуація в Києві загострилася, Джо Байден безпосередньо курирував український напрямок. У своїх мемуарах він згадує, що протягом місяця він кілька разів телефонував Віктору Януковичу з вимогою припинити насильство. Він же був одним з тих, хто переконав експрезидента України прийняти поразку. "Я зробив останній з багатьох термінових дзвінків Януковичу наприкінці лютого 2014 року, коли його снайпери вбивали українських громадян десятками і у нас були достовірні відомості про те, що він готує ще жорсткіший розгін... Я сказав йому, що все скінчено. Настав час відкликати своїх бойовиків, і він пішов", – пише Джо Байден.

Надалі Байден і безпосередньо Барак Обама намагалися запобігти агресії Росії в Криму і на Донбасі. Сьогодні багато хто дорікає їх у недостатній жорсткості і рішучості по відношенню до Володимира Путіна, кажучи, що, будь на місці Обами Дональд Трамп і май він бажання, він зміг би "переконати" російського президента не робити необдуманих вчинків. Але, з іншого боку, невідомо, як розвивалися б події, піди США на ескалацію на території України.

Зазначимо також: за інформацією численних джерел, Джо Байден був одним з тих в оточенні Барака Обами, хто підтримував надання Україні летальної зброї. На жаль, 44-й президент США не прислухався до думки віцепрезидента.

Реклама

Цілком виступаючи за підтримку України, Байден водночас досить жорстко вимагав від українського керівництва реформ в політичній та економічній сферах. Якщо простежити виступу віцепрезидента того часу, то основний упор він робив на демократичних перетвореннях і боротьбі з корупцією.

"Повинен запевнити, якщо Україна продовжуватиме рухатися цим курсом (реформ. – Авт.), то міжнародні партнери допомагатимуть, починаючи з США. Ми тісно співпрацюємо з міжнародними інституціями, щоб забезпечити те, щоб в Україні були фінансові ресурси і необхідна підтримка", – зазначив Байден в Києві восени 2014 року.

Про необхідність перетворень як про найефективніший спосіб протистояти російській агресії Байден нагадував і пізніше. "Страх Кремля – процвітаюча, реформована Україна. Реформи для України – це не питання хорошого уряду, це питання безпеки. Ви ніколи не будете одні, Америка продовжить підтримувати вас", – зазначав віцепрезидент США.

"Я б зробив Україну пріоритетом зовнішньої політики США"

Якою буде політика Байдена по відношенню до України в разі його обрання главою держави? Коротко відповідь дав сам Байден. Торік Рада з міжнародних відносин США (CFR) – найвпливовіша американська організація, яка працює з міжнародних питань, – опитала кандидатів в президенти від Демпартії, в тому числі і щодо "українського питання".

"По-перше, я б зробив Україну пріоритетом зовнішньої політики США. З військової точки зору, я б надав більше допомоги США в галузі безпеки, включаючи зброю, щоб зміцнити здатність України захищатися. Я б також розширив успішну навчальну місію для Збройних сил України", – зазначив Джо Байден.

Реклама

В економічній галузі Байден планує "працювати над збільшенням прямих західних інвестицій і підтримкою енергетичної незалежності України від Росії". При цьому, як уже згадувалося, на чільне місце Байден ставить успіх реформ в самій Україні.

"Я також хотів би переконатися, що вся допомога США Україні строго обумовлена антикорупційними реформами, включаючи призначення дійсно незалежних антикорупційних прокурорів і суддів" , – зазначив Байден у відповіді CFR.

При цьому він має намір діяти в цьому питанні разом з Німеччиною і Францією. Важко сказати, чи є це відсилання натяком на готовність після обрання увійти до "нормандського формату". Але те, що в разі обрання Байдена, який, на відміну від Трампа, має чудові відносини з Меркель, США і Німеччина працюватимуть щодо українського питання синхронніше – мабуть, факт.

Володимиру Путіну після обрання Байдена не варто очікувати зняття санкцій. Навпаки, той налаштований на те, щоб "Росія платила вищу ціну за свою триваючу війну в Україні" .

"Наша стратегічна мета полягатиме в тому, щоб підтримати розвиток демократичної, єдиної, суверенної України і змусити Кремль розплачуватися за свої неослабні атаки на міжнародний порядок", – зазначає Байден.

Трамп. Через Україну одні проблеми

Якщо з кандидатом від Демпартії все більш-менш ясно, то з чинним президентом США ситуація набагато складніше. Спочатку Дональд Трамп в силу своєї історії (згадаємо про візити до Москви), специфічності характеру, поглядів і переконань, скажімо так, не хотів бачити Україну в списку пріоритетів американської політики. Трамп насправді симпатизує Путіну. Трамп насправді не бачить сенсу у великих фінансових (в невеликих, загалом, теж) витратах на геополітику. Трамп (і це стосується не тільки України) спочатку мав намір позбавити США від ролі "світового жандарма", зосередившись на проєктах і напрямках, які приносили б Вашингтону прибуток. Росія (на його погляд) до списку цих напрямків входила. Україна – ні.

Як пише в своїх мемуарах колишній радник Трампа Джон Болтон, американський президент щиро вважав, що Україна – це стіна між США і Росією, і неодноразово безсторонньо відгукувався про нашу країну. Також не варто забувати, що "українське питання" дісталося в спадок Трампу від Обами. Що тільки посилювало ступінь неприйняття необхідності займатися Україною.

А потім один за одним пішли скандали, більшість яких так чи інакше були пов'язані з Україною. Піком стала спроба імпічменту, яка хоча і не досягла успіху, але все ж добряче попсувала нерви президенту. Справедливості заради варто зазначити, що і українська влада за чотири роки не змогли знайти і запропонувати Вашингтону проєкти, здатні дійсно зацікавити Трампа. Мабуть, єдиний проєкт, що дійсно і щиро зближує позиції Трампа з Україною, – це проєкт щодо недопущення будівництва "Північного потоку – 2". Втім, і в цьому випадку Трамп говорить скоріше про енергетичну безпеку Європи, ніж України.

Загалом, суто по-людськи чинного президента США можна зрозуміти. Але якщо виходити з точки зору національних інтересів України, то чотири роки правління Дональда Трампа – це роки легкого або не дуже психологічного "напрягу". Всі ці заяви, натяки, прагнення повернути Росію до G7, "домовитися з Путіним", "знайти спільну мову", причому незалежно від ситуації на Донбасі, постійно тримали Київ в тонусі.

"Я той, хто дав Україні наступальне озброєння"

Інша справа, що досить часто слова імпульсивного Трампа не доходять до практичного підтвердження (в тому числі через роботу радників і позиції істеблішменту). І навпаки: Трамп робить багато того, про що не говорить. Так, саме при "проросійському Трампі":

"Я той, хто дав Україні наступальне озброєння і протитанкові системи. Обама цього не зробив. Знаєте, що він відправляв? Він відправляв подушки і ковдри", – зазначив якось Трамп в інтерв'ю ЗМІ.

Звісно, багато чого з цього робилося не "завдяки", а "всупереч" бажанням самого Трампа. Тим же самим законом "Про протистояння противникам Америки..." американські законодавці на всякий випадок обмежили повноваження президента США знімати санкції. Проте слова Трампа за фактом – чиста правда. Як правда і те, що якщо вже нинішній американський президент щось робить (наприклад, вводить санкції), то робить це жорстко і рішуче.

Якою буде політика Білого дому по відношенню до України, якщо Трамп зможе переобратися, сказати складно. Можна з великою часткою впевненості припустити, що ставлення і позиція Трампа навряд чи кардинально зміняться. Хіба що Київ дійсно зуміє згенерувати і запропонувати близьку і дуже привабливу для Трампа ідею. З іншого боку, очевидно, що американський істеблішмент (в тому числі і ключові особи в Республіканській партії), як і раніше, проводитимуть абсолютно дружню і союзницьку позицію, утримуючи Трампа від поступок Росії в українському питанні.

Головне – не втручатися

Українські політологи, говорячи про кандидатів в президенти США в контексті інтересів нашої країни, зазначають, що однозначної відповіді тут бути не може.

"Сама ситуація парадоксальна. З точки зору поведінки, риторики для нас прийнятніший Байден. За риторикою насамперед і за класикою дипломатії, – зазначив в коментарі сайту "Сьогодні" політолог Володимир Фесенко. – А ось з точки зору практичних реальних дій – продажу зброї, тих же Javelin, президентство Трампа було результативнішим, ніж демократа Обами. Тут річ у тім, що американський істеблішмент вважає за необхідне якось компенсувати риторику Трампа по відношенню до України і Росії. Компенсувати саме реальними діями, "грою на контрасті". А тому, як це не парадоксально, якщо виходити з цих мотивів, то нам вигідне збереження, скажімо, не Трампа, а активної американської політики, яка була до певної міри відповіддю на риторику Трампа", – говорить експерт.

У свою чергу політолог, професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань також зазначає, що "політика – річ неоднозначна".

"Обама з Байденом, які дійсно брали активну участь в залагодженні ситуації в Україні, починаючи з кінця 2013 року, не пішли на надання нашій країні летальної зброї. А Трамп пішов – незважаючи на всю свою риторику, яка насторожує в Україні багатьох, а багатьох і лякає. Незважаючи на всі ці проросійські реверанси – про народ Криму, про відносини з Путіним і так далі. Ну, або ось зараз в черговий раз прозвучала заява про те, що він хотів би запросити Росію на засідання G7. При цьому Трамп прекрасно знає, що інші країни проти такого запрошення – позицію свою вони вже чітко артикулювали раніше. Але він все одно гне свою лінію: ну, я просто запрошу на зустріч, не як повноцінного члена G7", – каже політолог.

На його думку, на відміну від Дональда Трампа Джо Байден дійсно розуміє Україну, ситуацію в Україні.

"Я думаю, Байден дійсно розуміє як ситуацію в Україні, так і мотиви Кремля по відношенню до України. Тому готовий адекватніше реагувати. Байден не робитиме таких ось непередбачуваних заяв по відношенню до Росії. З іншого боку, демократи пом'якше в своїй зовнішній політиці. Республіканці завжди жорсткіше ставляться до ворогів США, до недружньо налаштованих режимів. Вони, проводячи міжнародну політику, розраховують на силу і авторитет США, схильніші приймати односторонні рішення, не озираючись навіть на думку союзників. Згадаймо, наприклад, визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю, позицію Трампа щодо НАТО, щодо кліматичного договору. У той же час демократи так не діють. Вони завжди враховують міжнародні договори і існуючу систему, традиції взаємин з союзниками", – каже Олексій Гарань.

У чому повністю сходяться українські спостерігачі, то це в двох речах. По-перше, Україні потрібно цінувати і всіляко підкреслювати важливість двопартійного консенсусу по відношенню до нашої країни. По-друге – у жодному разі не втручатися в американські вибори.

"Для нас найвигідніше і правильне зараз – ні на кого не ставити. Окремі політики українські це роблять: хтось ставить на Трампа, і ми знаємо, хто. Хтось – на Байдена, і ми теж знаємо, хто. Але на державному офіційному рівні нам категорично не треба робити жодних ставок. Нам важливо зберегти хороші, добрі відносини з будь-яким наступним президентом США", – говорить Володимир Фесенко.

Подібну думку поділяє і Олексій Гарань.

"Найважливіше – з питання підтримки України, з питання підтримки нашого суверенітету і територіальної цілісності, розвитку співробітництва у військовій, економічній галузях в США існує двопартійний консенсус. І нам головне його не порушити. Не варто втручатися у вибори. Ніяк і у жодному разі", – каже професор КМА.

Ще на початку року позиції чинного президента Дональда Трампа здавалися вкрай міцними. Однак епідемія коронавірусу і протести внесли свої корективи:

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти