Оборона незалежності. Ексклюзивне інтерв'ю з творцем Концепції ЗСУ Віталієм Лазоркіним і унікальні документи

23 серпня 2020, 08:30

Віталій Рябошапка Віталій Рябошапка

Автор законів "Про Збройні Сили України" і "Про оборону України" полковник Віталій Лазоркін розповів, як створювалася українська армія на руїнах СРСР

24 серпня 1991 року в Європі народилася нова держава – Україна. Одним з перших питань, які постали перед нашою країною, було питання створення власних Збройних сил.

Реклама

"У спадок" від СРСР Україні дістався колосальний військовий арсенал. Одних тільки танків різних модифікацій на території країни було близько 6,5 тисячі (для порівняння: зараз на озброєнні ЗСУ близько 1,5 тис. танків при обґрунтованій мінімальній потребі в 3,2 тисячі). Півтори тисячі літаків, 350 кораблів, засоби ППО, третій в світі ядерний арсенал, потужний, нехай і економічно неефективний, військово-промисловий комплекс.

Декларація про суверенітет, затверджена Верховною Радою УРСР роком раніше, в липні 1990 року, передбачала право УРСР на власні Збройні сили. Проте все війська, дислоковані на території України до серпня 91-го, за фактом підпорядковувалися Москві. Українську армію треба було ще створити.

Напередодні річниці Дня Незалежності сайт "Сьогодні" поговорив про історичні події тих днів з автором першої Концепції Збройних сил України, автором законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України", одним із засновників Спілки офіцерів України, полковником Віталієм Лазоркіним.

"Чорновіл підтримав Концепцію та її взяли в роботу"

Автор Концепції створення ЗСУ, законів
Реклама

Автор Концепції створення ЗСУ, законів "Про Збройні Сили України" і "Про оборону України" полковник Віталій Лазоркін / Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

- Віталію Іллічу, розкажіть, як і чому ви, полковник, викладач "Львівської політехніки", а не генерали з Києва, стали автором Концепції створення ЗСУ?

- Чому не генерали, потрібно запитати у них. А історія створення Концепції така. Як відомо, Декларація про суверенітет передбачала створення Збройних сил тоді ще УРСР. Але для реалізації цієї норми нічого не робилося. 1990 року, я, будучи членом КПРС і начальником радіолокаційного циклу Об'єднаної військової кафедри "Львівської політехніки", познайомився з представниками наших націонал-патріотичних сил і став головою секретаріату Львівського громадського комітету за відродження Української Національної Армії.

7 листопада 1990 року влада Львова планувала провести традиційний святковий парад військ місцевого гарнізону. Націонал-патріоти, в свою чергу, вирішили не допустити його проведення, вважаючи Радянську Армію окупаційною. Серед націонал-демократів в той час існувало гасло: "Окупаційна армія – геть з України!". Його реалізація таїла в собі небезпеку розпалювання громадянської війни, а в той час у нас з'явилася інформація, що консервативні прорадянські сили тільки й чекають приводу, щоб в Україні використовувати армію проти народу. Я дуже переживав з цього приводу – не хотів, щоб в Україні повторилися події того ж Вільнюса, Тбілісі, Риги, де війська були використані для розгону мітингів і демонстрацій. Тому на черговому засіданні Львівського громадського комітету за відродження УНА я заявив, що у жодному разі не можна допустити провокацій проти військ. Це моя думка була почута – Українська республіканська партія виступила в пресі з відповідною заявою про недопущення провокацій проти військ під час параду. А я задумався над тим, яким чином можна розв'язати проблему виведення армії з-під впливу політиків, щоб армія на території України стала справді українською. Прийшовши додому, я за ніч написав Концепцію створення Збройних сил України.

Документ я представив на комітеті, потім на засіданні керівництва обласної організації Народного Руху України. Там його підтримали і запропонували представити керівництву НРУ в Києві. І так вийшло, що в Києві я представив Концепцію 1 грудня 1991 року – рівно за рік до референдуму про незалежність України. В'ячеслав Чорновіл, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші керівники Народного Руху України підтримали Концепцію і взяли її "в роботу".

Реклама

- Коротко: як передбачалося будувати ЗСУ за вашою концепцією?

- По суті, це була "дорожня карта", за допомогою якої можна було реалізувати затверджене Декларацією про суверенітет право України на власні Збройні сили. Розглядалися кілька варіантів створення: створення власних Збройних сил паралельно з існуючим угрупованням Збройних сил СРСР на території України з вимогою розпуску і розформування останніх. Другий варіант – шляхом прийняття українським парламентом низки радикальних рішень. Ці шляхи були складні для реалізації. Залишався третій – створення ЗСУ шляхом правового еволюційного перетворення угруповання Збройних сил СРСР, яке дислокувалося на території України, на Збройні сили України зі збереженням боєздатності військ і обороноздатності країни.

Реалізація цього варіанту була детально розписана – починаючи від створення Головного командування Угруповання ВС СРСР на території України, створення депутатської комісії з питань оборони і безпеки в Верховній Раді УРСР і закінчуючи переліком законів, необхідних для створення ЗСУ та Міністерства оборони України. Проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року дало можливість розпочати реалізацію цього плану і втілити його в життя протягом осені-зими 1991 року і 1992 року.

/ Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

Реклама

- На дворі 1990-й. Ви – член КПРС і кадровий офіцер – пишете Концепцію створення Збройних сил, незалежних від Москви. Репресій не було?

- Як же не було? Як тільки я приїхав з Києва, мене викликали на загальні партійні збори "Львівської політехніки", де товариші по партії, які не вникнувши в суть, звинуватили мене у виступі проти радянської влади і в інших жахливих гріхах... Я спробував прояснити ситуацію, але слова мені не дали. Тоді я встав, рішуче вийшов до столу президії зборів і сказав, що це зібрання мені нагадує репресії 37-го року. І що всім, хто мене зараз засуджує, буде соромно через рік дивитися мені в очі, а я на знак протесту проти репресій припиняю членство в партії. Вийшов із зали, зайшов до себе в кабінет і написав заяву про вихід з КПРС. Це сталося 5 грудня 1990 року. Звичайно ж, не забарилися з'явитися комісії зі штабу Прикарпатського військового округу, почалися перевірки. Але підкопатися ніяк не могли – мій радіолокаційний цикл був найкращим за успішністю. А офіцери, члени комісії, які ознайомилися в ході перевірки з вмістом моєї Концепції, заявили, що написано все правильно і жодної крамоли тут немає, так і доповідатимемо начальству.

/ Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

В'ячеслав Чорновіл, бачачи, що у мене виникли труднощі з військовим керівництвом, запропонував мені йти на вибори в народні депутати Львівської обласної ради народних депутатів від Народного Руху України. Моєю довіреною особою на виборах був призначений студент-журналіст Георгій Гонгадзе. Ми виграли ці вибори у восьми конкурентів, і так я став народним депутатом, на мене поширилася недоторканність.

Як був написаний закон "Про Збройні Сили України"

- Як ви опинилися в Києві і стали автором законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України"?

- Зв'язків з Києвом я не втрачав. У лютому 1991 року при Народному Русі України був сформований Військовий комітет, куди я був делегований від Львова. У травні був створений оргкомітет 1-го З'їзду офіцерів України, і я увійшов до складу цього організаційного комітету. З'їзд відбувся в Києві 27-28 липня 1991 року. На з'їзді разом з Олександром Ємцем і Віленом Мартиросяном я був обраний до складу президії, виступив з доповіддю. На з'їзді ми створили нову громадську організацію – Союз офіцерів України, мене обрали заступником голови Спілки офіцерів України. Але, звичайно ж, я продовжував залишатися народним депутатом Львівської облради, жив і працював у Львові.

В тренді
Тупицького не пустили до КСУ, але зарплату в 300 тисяч продовжують платити

/ Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

Після проголошення Незалежності України, 28 серпня, мені прийшла телеграма за підписом Дурдинця Василя Васильовича, голови Комісії Верховної Ради з питань оборони і безпеки, з проханням прибути до Києва для участі у підготовці законопроектів з військових питань.

Телеграма Віталию Лазоркіну з проханням прибути до Києва для роботи над законопроєктами

Телеграма Віталию Лазоркіну з проханням прибути до Києва для роботи над законопроєктами / Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

Приїжджаю до Києва, заходжу в кабінет до Василя Дурдинця. Він сидить, переглядає якісь документи. Я представляюся. Дурдинець запитує, киваючи на папери: "Концепцію створення ЗСУ ви писали?" – "Так точно!" – відповідаю. "Ну, в такому разі давайте працювати". І посміхається. Це було 30 серпня 1991 року. А через тиждень, 6 вересня, я передав проєкти законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України" до комісії. Ну, потім вони пройшли через Мін'юст, були виставлені на обговорення, пішли пропозиції, редагування, я зробив порівняльну таблицю і обґрунтував правильність своїх проєктів. Загалом закони були готові, і 6 грудня 1991 року проєкти законів "Про Збройні Сили України" та "Про оборону України" були ухвалені парламентом. В Україні цей день відзначається тепер як День Збройних сил України.

/ Фото: Фото з особистого архіву полковника Віталія Лазоркіна

Паралельно з роботою над проєктами законів я став членом постійної робочої групи від України в міждержавних переговорах з військових питань, які проводилися в Москві при Верховній Раді СРСР, а після вступу генерал-майора авіації Костянтина Морозова на посаду міністра оборони України я з 17 вересня був включений до складу організаційної групи зі створення Міністерства оборони України. Ми з цим завданням впоралися: 29 листопада 1991 року вийшов перший наказ міністра оборони України – про зарахування до штату ЗСУ першої групи офіцерів. Я був в тому списку – мене призначили на посаду керівника групи консультантів міністра оборони.

Як військова доктрина "оновленого СРСР" відправляла ЗСУ захоплювати Балкани

- Наскільки відомо, ви в складі української делегації неодноразово виїжджали на переговори до Москви з питань "розділу" армії. Як проходили переговори? Москва не тиснула, не вимагала віддати їй зброю, техніку, боєприпаси? Не було спроб залишити молоду Україну беззахисною?

- Ви правильно зазначили, що на переговори я виїжджав багаторазово. Це був тривалий процес. І в різні часи з різних питань він відбувався не однаково.

- Тобто?

- Наприклад, наша перша поїздка до Москви відбулася 9 вересня. Власне, українську делегацію і делегації інших радянських республік і незалежних пострадянських держав запросило військове керівництво СРСР. Вони намагалися затвердити військову доктрину "оновленого СРСР". В принципі, я працював з комітетом Верховної Ради СРСР з питань оборони і безпеки. Там були нормальні хлопці, які все розуміли, і у нас були нормальні робочі відносини. Вони навіть попросили у мене копію проєкту закону "Про оборону України", тому що у них такого проєкту ще не було. Але, звичайно ж, серед військових було дуже багато осіб, налаштованих проти незалежності України. Ну, і насамперед негативно налаштоване було Політбюро ЦК КПРС, партфункціонери. І вони якраз і створювали труднощі, всіляко вставляли палиці в колеса. Але ближче до теми. Головне, що мені вдалося зробити на першому засіданні, – зняти з порядку денного обговорення військової доктрини оновленого СРСР, яка, якби її затвердили, могла б поставити хрест на створенні ЗСУ, вона б фактично підпорядкувала нашу армію Москві.

- Навіть так? І як вам це вдалося?

- Це цікава історія. 10 вересня наша делегація в складі Василя Дурдинця, Костянтина Морозова (перший міністр оборони незалежної України, призначений на посаду 3 вересня 1991 року. – Авт.) і мене прибула до Москви на згадану нараду під керівництвом генерала армії Костянтина Кобця (заступник міністра оборони СРСР, голова комітету з підготовки та проведення військової реформи при Державній Раді СРСР. – Авт.).

Представили нам цю доктрину у вигляді карт і схем, виставлених на великій сцені. Доповідач, генерал-лейтенант Степанов, походжаючи сценою, розповідає, а я дивлюся, що там щодо України. Виявляється, Москва в цій доктрині розписала, що українські збройні сили за наказом Москви виходять на Балкани і там займають свої позиції. Які Балкани, думаю. Який в цьому стратегічний сенс для Збройних сил незалежної України. Я як стратег сенсу в цьому не бачу. У незалежної України потреб робити це немає. Але, бачу, Василь Дурдинець сидить і мовчки займається своїми документами, Костянтин Морозов теж зайнятий своїми думками, сидячи за столом. І один тільки полковник Лазоркін починає тягнути руку. Генерал армії Кобець дивився-дивився, потім не витримав: "Полковнику, що у вас там?" Я йому: "Товаришу генерале армії, у мене два запитання до доповідача – генерала Степанова". – "Ну давай". Тоді я питаю доповідача: "Товаришу генерале, скажіть, якими такими стратегічними задумами визначена дислокація Збройних сил України на Балканах? Чому ЗСУ повинні пройти через чотири незалежні держави Європи, щоб на Балканах зайняти бойові позиції? Друге запитання: а з ким з офіційних осіб України вирішувалося таке питання?".

Генерал Степанов сильно розгубився і Кобцю: "Товаришу генерале армії, ну ми ж з вами вирішили...". Тут встає представник Білорусі: "Дійсно, а чому ми своїми військами повинні йти до Німеччини?" Потім представник Молдови: "А чому ми повинні займати Грецію?". Зал загудів: яка ж це оборонна доктрина – ми наступаємо до Ла-Маншу. Кобець почервонів і строго так говорить Степанову: "Генерале Степанов, знімай свою нісенітницю!" Морозов наш, дивлюся, сидить насторожений: "Що тепер буде?!?". А білоруси, молдавани та інші мені потім дякували за те, що я виступив і не допустив затвердження цієї доктрини.

Далі буде.

У другій частині інтерв'ю читайте: Як Грачов хотів забрати українську армію у молодої незалежної держави Україна і що з цього вийшло. Як тривали переговори про ядерну зброю. Чому ЗСУ, побудовані за другою (детальною) концепцією Лазоркіна, могли б дати відсіч будь-якій зовнішній агресії, і чому вона не була в підсумку прийнята. Як нам посилити українську армію сьогодні.

Як змінилася українська армія за останні п'ять років, дивіться в сюжеті:

Всі подробиці в спецтемі День Незалежності-2020

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти