Коли в Україні назрівають революції і чому Майдан не повинен був перемогти: лекція Ярослава Грицака

Наші революції починаються не тоді, коли людям стає гірше, а тоді, коли стає краще, вважає історик

Відомий український історик Ярослав Грицак розповів про те, в чому парадокс Майдану, чому починаються сучасні революції і чим молоде покоління українців відрізняється від попередніх.

Ярослав Грицак виступив 10 вересня на презентації своєї книги "Куди рухається світ", а також прочитав студентам лекцію, цитати з якої призводить zaxid.net.

Реклама

Ми публікуємо уривки з виступу Ярослава Грицака.

"Якщо ми хочемо аналізувати ситуацію глобально, то нам потрібно поставити добре питання. Перше питання є зрозумілим – це "що з нами робиться?", "куди світ рухається?". Якщо ми запитуємо "що з нами робиться", то для відповіді маємо наштовхнутися на певний парадокс. Ви, напевно, знаєте про парадокс джмеля, який за усіма законами аеродинаміки не мав би літати, але літає. Подібно, згідно усіх очікувань і прогнозів політологів, України не мало б існувати як стабільної держави, а вона існує…"

"Коли була Помаранчева революція, то Янукович казав: "Яка ж це революція?". Все було мирно"

Реклама

"У цій частині світу, коли говорять про революцію, то зазвичай порівнюють її із революцією 1917 року – бо так нас вчили. Більш розумні історики порівнюють такі події із революцією 1789 року, тому що знають, що революція 1917 року була закроєна за тією ж моделлю.

Це так звані "великі революції", які є багатими на красиві події, мають вплив на великий простір, а не лише на Францію чи Росію. І переважно такі революції були кровопролитні. Вони починаються красиво, а закінчуються гільйотиною або НКВД.

Коли була Помаранчева революція, то Янукович казав: "Яка ж це революція?". Яка це революція, якщо все було мирно, якщо було піднесення економічної ситуації? Адже, згідно всіх теорій, революція починається тоді, коли стає гірше, а не тоді, коли стає краще. Ця революція не підходить під ознаки революцій 1917 року, 1789 року та інших, що закінчилися гільйотиною. По суті, Янукович виявив парадокс: те, що сталося у 2004 році не відповідає тому, що ми собі уявляли під революціями".

Реклама

"Спочатку не любили Януковича, потім Путіна, а потім не любили "трійцю"

Не можна зрозуміти останній Майдан, якщо порівнювати його із попереднім. Статистика показує, що близько 40% людей, які брали участь в останньому Майдані, не брали участі у першому. І зрозуміло чому, адже багато з них тоді були ще дітьми.

Але навіть не це є важливим. Старий Майдан був вибухом протесту громадянського суспільства, для якого дуже важливими були лідери. На цьому ж Майдані до лідерів ставилися скептично. Спочатку не любили Януковича, потім Путіна, а потім не любили "трійцю". Не було ніякої поваги до лідерів. І це не тому, що вони гірші лідери, аніж Ющенко чи Тимошенко – вони були такі самі. Але змінилося щось дуже характерне. Власне, змінилося те, про що ми зараз і говоримо. Ваше покоління не сприймає ієрархію, воно є поколінням горизонтальних акцій, а не вертикальних.

Євромайдан – це революція прекаріату. Я не кажу, що лише їх, але саме ця група надала Євромайдану інших якостей. У цьому сенсі Євромайдан був ближчим до руху Occupy чи протестів на площі Таксим в Стамбулі – там також бунтували молоді, заможні люди середнього класу. Так само, як і на площі Болотній у Москві, де бунтував креативний клас. Єдина відмінність Євромайдану від всіх інших революцій креативного класу, що це була єдина переможна революція. Тому що прекаріат не здатен перемагати, він здатен красиво бунтувати. Це красивий хепенінг, в якому дуже важливе красиве самовираження. На це приємно дивитися, але хепенінги не перемагають".

"Як тільки ви бачите появу групи людей, в яких задоволені базові потреби, а в країні на той час авторитарний режим, то тому режиму зірве голову"

"Я можу розповісти, коли перший раз почув прогноз, що в Україні буде Помаранчева революція. Я чітко пам’ятаю цю дату – це було 12 вересня 2001 року. То був день після теракту в Нью-Йорку. У нас мав лекцію Євген Головаха – один із найрозумніших соціологів в Україні (бо він не рахує – він думає). І тоді він казав, що в українському суспільстві сталося щось дуже важливе. Як заступник директора Інституту соціології НАНУ він від початку незалежності постійно займався моніторингом української суспільної думки. І під час лекції він розповідав, що тодішня ситуація дуже змінилася.

Головаха говорив, що якщо українців питати, як змінилася їх економічна ситуація порівняно із попереднім роком, то вони із року в рік кажуть, що стало гірше, гірше й гірше – українці люблять скаржитися. У той же час, коли їх питати, чи за останній рік вони купували машину, комп’ютер, чи їздили на море, то вони казатимуть "так", "так" і "так". І Головаха каже: це не означає, що люди в одному випадку говорять правду, а в іншому брешуть. Вони в обох випадках говорять правду. Оскільки поїздка на море, купівля квартири чи навіть машини уже не вважається багатством. Це вже вважається нормою".

Наша бідність є відносною – ми порівнюємо себе з тими, хто має щось більше. Із успішнішими сусідами, однокласниками. І це є ознакою суспільства, в якому ми живемо все швидше, швидше й швидше і хочемо більше, більше й більше. Якби тут був хтось із священиків, то сказав би, що це дуже погано – ми про Бога не дбаємо і все таке інше. А Головаха каже, що ні, з точки зору суспільства це добре. Це означає, що в нас з'явився клас людей, в яких задоволені базові потреби, і тепер у них з'являються завищені очікування. Вони не думають, як пережити з дня на день, з тижня на тиждень, з місяця на місяць, вони вже думають на рік, на два, на п’ять. З'являється горизонт тривалого планування, стратегічного, а не тактичного.

І тоді Головаха сказав одну дуже важливу річ. Як тільки ви бачите появу такої групи і вона є достатньо чисельною, а в країні на той час є авторитарний режим, то тому режиму зірве голову. Він каже: тому Україна йде до революції. Ми тоді послухали зі скепсисом, а виявилося, що він таки мав рацію".

"Коли в Україні ситуація погана – майже не чекайте на революції, бо люди зайняті виживанням"

"Маємо парадокс, який полягає в тому, що ми більше не можемо порівнювати сучасні революції з революціями 1917 чи 1789 року. Це новий тип революцій. Наші революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще. Бо підвищуються очікування. Коли в Україні ситуація погана – майже не чекайте на революції, бо люди зайняті виживанням. Навпаки, ситуація стає революційною, коли стає краще середньому класу. Це також означає, що революції у нас тепер пов’язані із середнім класом. Найбільш революційною частиною суспільства є люди, які мають машини, комп’ютери і все інше.

Зразком цього типу революцій є інша французька революція – 1968 року. Найбільшим символом якої є події в Парижі у Сорбонні. У студентів тоді були дуже гарні лозунги, як-от "заборонено забороняти", "під бруківкою пляж"... Але було щось дуже важливе і дивне: вони всі виступали під лівацькою ідеологією, а їхніми головними ідеологами були три "М" – Маркс, Маркузе і Мао Цзедун.

Але річ у тому, що ніхто з них не був пролетаріатом, вони всі належали до середнього класу – це був бунт дітей середнього, навіть вищого середнього класу, які чомусь вживали лівацьку ідеологію. Натомість ті, кого б ми назвали пролетаріатом, робітники в той час не солідаризувалися із ними, а стали на сторону головного суперника цих революціонерів – Шарля де Голля. Вони солідаризувалися із буржуазним президентом. Щось не так, не та революція, парадокс. Як це пояснити? Цей парадокс є одним із головних символів нашого часу.

Американський соціолог Рональд Інглгарт, який вирішив писати дисертацію про Париж і ті студентські заворушення, зрозумів, що щось не так. Адже середній клас бунтує під марксистськими лозунгами, натомість головна марксистька сила – пролетаріат – солідаризується не з революціонерами, а з державою. І тоді Інглгарт озвучив дуже важливу гіпотезу – насправді йдеться не про інтереси.

Це старі революції були про інтереси. А тепер сталось щось зовсім інше, на місце інтересів вийшли цінності. У цього покоління були задоволені базові потреби, вони мали щастя народитися після війни, вони росли у 50-60 роках, що були найкращими економічними роками в історії. І в них замість базових цінностей, пов’язаних із самовиживанням, з’явилися цінності самовираження. Вони мусили бунтувати проти будь-чого.

Тоді Інглгарт і сформулював гіпотезу: якщо ти хочеш розуміти сенс змін, то дивися в цінності. Пробуй зрозуміти, що мотивує тих людей. Ви знаєте, батьки завжди кажуть: "Ви зараз такі молоді, чекайте, от будете в моєму віці…" Це передбачає, що коли ви будете такі, як я, то змінитеся. Але Інглгарт каже – ні, не змінитеся, адже цінності формуються раз і назавжди. Ви можете фарбувати волосся, міняти телефони і щось інше робити, але цінності залишаються ті самі.

"Зараз в Україні ми маємо розрив поколінь"

Ви будете тими людьми, які замінять Порошенка і всіх інших, а це означає одну дуже просту річ. Якщо це станеться, то ми будемо мати зовсім іншу країну. Адже зараз в Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що було у Франції, Польщі та Німеччині у 60-х роках. Ваше покоління за своїми цінностями є ближчим до ваших ровесників європейців, ніж до нашого покоління. Ви глобальне покоління.

Ми дуже сильно боялися, що війна і економічна криза зроблять відкат у цінностях вашого покоління. Коли відбуваються такі речі, люди починають перейматися виживанням, а не вираженням. Якщо так стається, то зміни вже є неможливими. У травні 2015 року ми робили опитування, яке показало, що насправді відкату не сталося. Ви нікуди не зникли, а це означає, що країна буде іншою за двох умов.

Перша – якщо ви не виїдете звідси, а бажання й спокуси виїжджати будуть дуже сильними. Друга – якщо ви не дасте себе скорумпувати і стати "порошенками", "луценками", навіть не кажу "януковичами". Думаю, друга загроза є меншою, але перша залишається дуже реальною. Це означає, що потрібно будувати платформи та інституції, де ви можете лишатися, де ви можете себе реалізувати.

І ще важливе – вам треба давати ідеї, вам треба допомагати шукати ідеї. Ви чітко знаєте, чого ви не хочете, але не знаєте, чого хочете. Це наслідок нашого часу. Ми зараз проживаємо велику кризу – це криза втрати безпеки, криза екологічна, криза нерівності".

"Більшість із вас читали "Гаррі Поттера". Може, це єдина книжка, яку ви дочитали до кінця"

Якщо ви хочете знати, що буде з вашим поколінням, то спитайтеся, що з вами сталося, коли ви були підлітками. Що сталося з вами, з такими як ви, і що для вашого покоління є спільним об’єднуючим. Я майже впевнений, що більшість із вас читали "Гаррі Поттера". Не знаю, чи ви зауважили, але "Гаррі Поттер" це, може, єдина книжка, яку ви дочитали до кінця – ваше покоління до кінця книжок не читає.

Інглгарт каже, що зараз історія йде не через класи, не через інтереси, а через зміну поколінь. Тому що кожне покоління носить якісь певні цінності, а цінності це те, що мотивує людей. Вони можуть належати до різних шкіл, до різних країн, до різних класів, але мають спільну мотивацію. І ця мотивація допомагає зрозуміти, як вони будуть себе поводити в тих чи інших ситуаціях".

Реклама
Найважливіші та найцікавіші новини завжди під рукою
“Сьогодні” в Telegram Пiдпишись на RSS-канал

Рекомендації

влада
Реклама
У тренді: влада
Всі новини
Останні новини
Показати ще
Пряма трансляція
Опитування
Влада
Візит Зеленського до Байдена у Вашингтон
Докладніше
Комаровський в темі
Який тест на COVID-19 надійніший
Думка Комаровського
Читати статтю
АКТУАЛОЧКА
Збираєшся на пікнік?
Де краще купувати продукти
Хочу дізнатись
Кейт Вінслет для LA Times
Гороскоп
Твій гороскоп на сьогодні
Читати гороскоп
Спецпроект
Календар лайфхаків на літо
Серпень
Лайфхаки за календарем
Для батьків
Аптечка малюка у відпустці і дома
Зібрати
Сприятливі та небезпечні дні у серпні
Місячний календар на серпень
Що треба робити

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти