Корчинський Олександр
Катерина Степаненко
редактор - Ігоре Петровичу, ви несподівано для багатьох отримали велику підтримку виборців на президентських виборах, зараз ведете партію "Сила і Честь" (СіЧ) на парламентські вибори. Чому вирішили піти у велику політику саме цього року?
- Так, я раніше ніколи не був політиком. Моє перебування на високих державних посадах засновано було не на політичних квотах або домовленостях, а було просуванням по професійній службі, спочатку в ГУР МО, потім в СБУ. Але зрозуміло, я спостерігав за політикою і політиками, за народженням капіталів і партій, знав, що і хто за цим стоїть. І бачив, як з 2005 року з багатьох посад "вимиваються" не партійні професіонали, до яких і сам належу. Зате в політику рушили лукаві і нечесні діячі.
У розвинених демократіях добре знають, що в політику повинні йти професіонали, які досягли чималих успіхів на державних постах, в науці і так далі. У нас же у деяких політиків перший запис у трудовій книжці – міністр! Спостерігаючи за цим, я намагався зрозуміти: а знають наші політики, що за держава, яке суспільство ми будуємо? Так, Конституція, це визнано, у нас найкраща в Європі. Але її положення з 1996 року не виконувалися і не виконуються. У парламенті ніколи не було жодної ідеологічної партії, здатної пояснити людям, що ми будуємо і куди йдемо. В результаті живемо в авторитарно-клановій, навіть схожій на феодальну, структурі, яка лише прикривається демократичними гаслами. Двічі народ інтуїтивно зрозумів, що його ведуть до диктатури, двічі був Майдан, але в підсумку до влади приходили ті ж, тільки перефарбовані і змінили прапори.
Словом, ці явища накопичувалися... І ми з однодумцями спочатку створили громадську всеукраїнську організацію "Сила і Честь", що об'єднала багатьох, зокрема ветеранів силових структур, а також деяких діючих силовиків. Але коли зрозуміли, що впливати на стан справ в країні громадською організацією не можемо, створили однойменну партію. До нас почали звертатися багато політиків з проханням підтримати їх на виборах. Але ми не бачили у них ні реальної програми, ні розуміння того, як і куди вести країну. Тож наш похід у владу був своєрідним актом відчаю, але підготовленим попередньою діяльністю. Створюючи партію, дотримувалися ідеології конституційної консервативної демократії.
У парламенті має бути хоча б дві ідеологічні демократичні партії: одна – на основі консервативної демократії, інша – ліберально-демократична. Можуть бути й інші, але ці – системоутворюючі, які забезпечать баланс сил і контроль над гілками влади. І бачачи відсутність у інших кандидатів такого розуміння, мені довелося зробити крок вперед і піти на вибори. Я дуже вдячний тим волонтерам, тим двом мільйонам виборців, які мене підтримали на президентських виборах.
Ідеологія у нас розроблена, є програма, яку я виклав, назвавши "Сім перемог". Мені здається, це найкраща на сьогодні програма з побудови демократії з реформуванням політичної надбудови, зі зміною моделі економіки, переходом від моделі типу "сировинний придаток" до індустріально-інноваційно-аграрної моделі.
- Що скажете про передвиборчий список своєї партії?
- Думаю, у нас найпрофесійніший список з усіх, представлених на ці парламентські вибори. Хоча формувався список важко. Ми виходили із завдань парламенту: законотворчість і контроль за виконавчою гілкою влади. Тому у нас близько 20 докторів і кандидатів наук, економісти, медики, юристи, інші вчені і практики, кілька генералів, близько десятка бойових офіцерів, які пройшли війну за минулі роки... Наші фахівці готові вже наступного дня після початку роботи парламенту взятися за справу, стикувати, нарешті, правове поле до вимог Конституції, наводити порядок в оборонній сфері, в галузі безпеки, охорони здоров'я, житлово-комунальній та інших галузях.
- Оборонна сфера як ніколи важлива для країни. В якому стані, на ваш погляд, вона перебуває, що б змінили?
- Я з 16 років ношу погони, більшу частину служби віддав армії. Тож ці питання мені дуже близькі. Американський генерал Веслі Кларк, мій давній і добрий знайомий, друг України, якось сказав: для вас є дві новини – погана і хороша. Погана – Європа за вас не воюватиме. Хороша – ви прекрасно знаєте свого ймовірного супротивника. Ви не збираєтеся наступати, і це нормально, агресор – друга ядерна держава в світі, що володіє значною перевагою у фінансуванні армії, в озброєнні, людських і матеріальних ресурсах... Зате ви точно знаєте конфігурацію їх армії, їх сили і засоби. І для планування оборонної, не наступальної, операції, без союзників, ви повинні і можете точно вибудувати свою конфігурацію всіх видів і родів військ. Щоб в ході цієї оборонної операції завдати противнику шкоди, яка буде несумісна з веденням ним тривалих бойових дій, бо його керівництво не зможе в такому випадку отримати підтримку народу своєї країни для їх продовження.
Так ось, хто в нашому керівництві МО скаже, якими мають бути ці стратегічні і тактичні компоненти для вирішення згаданого вище завдання? Вважаю, ніхто. Свого часу ми пропонували на посаду міністра оборони генерала Віталія Радецького, який вже обіймав цю посаду раніше, який командував колись 6-ою танковою армією, найбільшою в світі, який закінчив Академію Генштабу СРСР, який добре знає ментальність полководців агресора. А головне, знає особовий склад, техніку, озброєння нашої армії, театр військових дій. Нас підтримали президенти Леонід Кравчук, Леонід Кучма, генерал Євген Марчук, політик і вчений Володимир Горбулін... До нас не прислухалися, і даремно.
У нас часто говорять про стандарти НАТО. Але перший з них – ставлення до солдата, його родини, соціальних гарантій, оплати військової праці, ветеранів. Для нашої держави в такий складний час армія повинна стати найголовнішою силовою структурою, підкреслю, що не правоохоронці, а саме Збройні сили. Бо від сусіда-агресора і його нинішнього політичного керівництва, яке вважає Україну "недодержавою", яку треба забрати під свій контроль, ми наразі нікуди не дінемося.
- А який, на ваш погляд, стан справ з органами, що відповідають за безпеку країни, підтримання правопорядку, боротьбу з корупцією?
- Це все єдина складна система, і її неможливо поліпшувати за рахунок зміни одного елемента без скоординованих змін в інших. Така спроба обов'язково призведе до погіршення системи в цілому. Це постулати, за них люди отримували Нобелівські премії. Тому створення ДБР, НАПК, НАБУ, інших нових органів без справжнього реформування СБУ і поліції призвело, вважаю, до правового колапсу і хаосу. Реформовані "старі" структури під справжнім управлінням влади цілком впоралися б і без новостворених, викоренивши політичну корупцію в короткі терміни. Але треба ставити мету і бачити її. Кому в країні підпорядкована СБУ? Президенту. І треба нею керувати в інтересах суспільства, спираючись на Конституцію і закони. Якщо ж спецслужбою (будь-який, так у всьому світі) не керувати, не зустрічатись регулярно з керівництвом, вона сама знайде собі роботу, тільки не в інтересах держави.
Реформа СБУ була розроблена ще 2004 року, власне, для її впровадження мене і перевели з ГУР МО, яким тоді керував, на пост голови Служби безпеки. Притому що я ніколи не служив в КДБ, а якраз був основним опонентом СБУ до свого призначення – прихована боротьба між військовою розвідкою і Службою безпеки була досить гострою. Частину реформ вдалося провести. Наприклад, відділення розвідки від контррозвідки, виділення Служби зовнішньої розвідки в окремий орган. Я це ініціював, наша команда втілила в життя, і дякую президентові Леоніду Кучмі, який дав реформі зелене світло.
Друга частина реформи передбачала передачу військової контррозвідки до Міноборони. Те, що ВКР знаходиться в складі СБУ, – це анахронізм. Навіть в роки Другої світової війни радянська військова контррозвідка Смерш підпорядковувалася Наркомові оборони. Потім ВКР повернулася до КДБ. І це, на думку західних експертів, багато в чому зіграло проти СРСР в Афганістані. Тому що офіцери ВКР часом більше значили для особового складу, ніж командири. Експерти стверджували: ви таким чином знищили єдиноначальність в армії, бо лейтенант "з органів" інший раз був потужніший за командира полку!
За всіма натовськими стандартами військова розвідка і контррозвідка – частина Міноборони і не інакше. А у нас не так. Дуже погано, що в Україні під час ведення бойових дій міністр оборони і начальник Генштабу не мають своїх "вух" у військах. А як вирішувати завдання, контролювати територію, сортувати людей, які приходять невідомо звідки до добробатів? Все це підпорядковано зовсім іншій службі, в нашому випадку – СБУ.
Ця реформа, на жаль, реалізована не була, а пізніше Віктор Янукович майже знищив ВКР, сильно зменшивши і розкидавши по територіальних управліннях. Тобто війну ми почали практично без військової контррозвідки, її довелося заново відновлювати після 2014 року.
Пропонувалися нами і інші реформи в СБУ, зокрема що стосуються Головного управління "К" і Департаменту контррозвідувального захисту економіки. Але ми не встигли їх провести, а потім вони були поховані.
- Що думаєте про Мінські угоди, чи є їм альтернатива? Яка ваша думка про ядерне роззброєння України і нинішню позицію підписантів Будапештського меморандуму?
- Говорив і кажу, що Будапештський меморандум – це єдиний міжнародний документ, який може забезпечити нам територіальну цілісність, незастосування проти нас військової, економічної, дипломатичної, інформаційної сили. Ми знищили третій за величиною ядерний арсенал в світі, і, за Віденською конвенцією, маємо право на компенсацію. Але, на жаль, наразі нічого не зробили, щоб вимагати цього. Де офіційні ноти про необхідність скликати консультації в форматі Будапештського меморандуму? Хто це ініціюватиме, якщо не ми? Ніхто за нас не зробить.
Спроби такі були. 6 липня 2010 року відбулися слухання у ВР про створення механізму реальних гарантій для України з боку підписантів Будапештського меморандуму, прийняли постанову, що зобов'язує виконавчу владу вступити в контакти з цими підписантами і шукати шляхи реалізації гарантій. Щось було зроблено, але небагато. І зараз не робиться, хоча постанову ВР ніхто не відміняв, і вона має силу закону.
Хіба в такій ситуації може бути "мінський формат"? Тільки виконання Будапештського меморандуму – шлях до миру. Сусід-агресор цінує тільки силу. А ми повинні довести до розуміння всього світу, що унікальний договір про ядерне роззброєння та гарантії не виконується. Який це приклад для Північної Кореї, Ірану, інших країн в майбутньому? Хто стане віддавати свою ядерну зброю або не розвиватиме її таємно, бачачи, як не працюють Будапештські угоди? Ми повинні постійно про це говорити, атакувати.
- Яка ваша позиція щодо вступу України до НАТО? Чи, як кажуть деякі політики, краще позаблоковий статус?
- Ще 2003 року рух до НАТО і структур європейської безпеки було визнано пріоритетом для України. Я брав участь в підготовці відповідних документів, будучи тоді першим заступником секретаря РНБО. І 5-та стаття договору про НАТО, в якій мовиться, що атака на одного учасника – це атака на всіх, для нас зараз була б прекрасною і рятівною можливістю досягнення миру. Але ми повинні бути реалістами. У НАТО є низка країн, які категорично проти прийому до Альянсу України, вони не хочуть сваритися з РФ. А позиція Росії така: Україна не повинна бути в НАТО. Словом, звісно, ми хотіли б бути в НАТО і ЄС, ми європейці, але треба розуміти, що Альянс не готовий нас прийняти. І для нас набагато важливіше те, що ініційовано в Конгресі США: закон про статус головного стратегічного партнера США поза НАТО для України. Це абсолютно відповідало б нашому вкладу у зміцнення обороноздатності Штатів, який ми внесли, ліквідувавши третій в світі ядерний арсенал.
- Україна багато років торгує зброєю, офіційно і не дуже. Займала колись лідируючі позиції, зараз здала їх. Чому?
- Арсенали наші стали менше, а що залишилося, застаріває. Нам дісталася від СРСР величезна кількість озброєння і техніки, розрахована на 5-7 мільйонів осіб. На території України перебував другий стратегічний ешелон Варшавського договору. У разі ведення бойових дій перший ешелон (групи радянських військ на Заході) повинен був протриматися кілька днів, а потім рушив би вперед другий ешелон, в тому числі вже згадувана 6-та танкова армія, з завданням швидко дійти до Ла-Маншу.
І ось, починаючи з 1991 року, Україна успішно торгувала цією зброєю, займалася операції СБУ. Не все було за законом, і ми, військова розвідка, це бачили, та й західні колеги ділилися інформацією. Звідси і був конфлікт ГУР МО з СБУ... Так, перед моєю відставкою з поста голови ГУР 2000 року ми отримали відомості, що з крилатими ракетами Х-55 (дальність польоту – 3,5 тис. км, потенційні носії ядерної зброї) відбуваються дивні речі. Частина ракет нібито знищується під контролем військової контррозвідки, що входить до СБУ. Насправді знищуються масово-габаритні макети інших ракет, а Х-55 складуються, невідомо для якої мети. Ми, звісно, інформували про це СБУ, але це лише посилило тиск на керівництво ГУР. І тільки коли я очолив СБУ, виявив, що була контрабанда цих ракет за кордон. Нам довелося спішно це розслідувати, щоб показати західним партнерам, що так, факт був, але ми не сидимо склавши руки, і винні понесуть покарання. Крім того, треба було показати світові, що ці ракети не можуть бути запущені без їх носіїв (стратегічні бомбардувальники Ту-160). Ми розмінували цю "міну", заарештували співробітників СБУ, замішаних в контрабанді, і не тільки їх. П'ятеро осіб екстрадували до нас за нашими запитами. Щоправда, були і загадкові смерті фігурантів: в Південній Африці, на Кіпрі, а росіянин Орлов був задушений в київському СІЗО вже після виходу нашої команди... Таким чином обрубані були кінці.
- Давайте поговоримо про таку резонансну справу, як отруєння діоксином кандидата в президенти Віктора Ющенка. Ви сумнівалися, чи було це воно взагалі.
- Отруєння Ющенка або імітація отруєння належить до тих справ, розслідування яких треба довести до кінця. Без цього суспільство не зможе рухатися вперед. Адже багато авторитетних західних видань після Помаранчевої революції написали, що, якби не було цього епізоду, Ющенко не переміг би на виборах.
Розслідування почала СБУ під моїм керівництвом відразу після того, як Олександр Зінченко заявив в парламенті про те, що був факт отруєння. Але, крім цієї заяви, нічого не було. Ми тут же попросили Ющенка здати аналізи, а його соратників-нардепів – дати свідчення. Однак нічого не отримали. Тоді зв'язалися з Віднем. У мене були дуже хороші відносини з моїм австрійським колегою і партнером. Довелося двічі звертатися до нього з проханням про отримання всієї інформації з клініки Рудольфінерхаус, де лікувався Ющенко. За австрійськими законами, якщо є підозра, що хворий штучно отруєний, негайно беруться аналізи і проводиться експертиза. Віденці так і зробили, експертиза показала – отруєння немає. Коли ми звернулися з проханням дати нам ці результати в рамках кримінальної справи, нам відмовили. Тоді ми звернулися до суду, і після рішення двох судових інстанцій отримали ці документи. Вони зазнали у нас комісійної експертизи, брали участь 17 академіків, залучалися фахівці з Інституту токсикології ім. Л. Медведя, який спеціалізується щодо діоксину (був створений ще в Союзі після "в'єтнамського синдрому"). Комісія дійшла висновку – отруєння немає!
У клініці Рудольфінерхаус досі зберігається заморожений зразок крові Ющенка, взятий під час його лікування. Не раз пропонувалося провести аналіз цього зразка на діоксин, але екс-президент відмовляється. Сподіваюся, ця історія буде доведена до кінця. Народ повинен знати правду.
- Традиційне запитання про родину, її ставлення до вашого походу у велику політику. Про особистій час, хобі. Що читаєте, чи є домашні улюбленці?
- Моя родина – дружина і двоє синів. Спочатку вони, м'яко кажучи, не були щасливі, дізнавшись, що я висуваюся кандидатом в президенти. Але потім один з синів сказав, мовляв, тато, ти ніколи собі не пробачиш, що міг щось зробити і не зробив. У результаті родина мене підтримала і підтримує. І мені, і їй зараз нелегко, на мене обрушився водоспад бруду, чорного піару, брехні. Але я кадровий військовий, і радий битися, бо знову почуваюсь в боротьбі.
Мені є чим займатися у вільний час, якщо він випадає. Закінчив книгу (зараз редагується), називається "Останній романтик Європи. Національна ідея і стратегія України в 21 столітті, або Куди йдеш, Європо". Цей романтик – Україна, ми стільки раз довіряли іншим, і в 17-му столітті, і в 20-му. Люблю історичну літературу, особливо першоджерела (вільно володію англійською, німецькою, французькою мовами). Нещодавно у Франції мені пощастило – купив оригінал книги Вольтера "Історія Карла ХІІ, короля Швеції". Видання 1731 року на французькій мові. З насолодою перечитую, особливо розділ, присвячений Івану Мазепі. Вольтер називає Мазепу гетьманом України-Русі, наш народ – українцями, зовсім не малоросами, а Петра Першого – московським царем, його підданих – московитами... Домашній улюбленець – Данило Ігорович, тобто кіт Данька. Живе у нас давно, може собі дозволити все що хоче і знає це!
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як висловився Ігор Смешко про нову люстрацію: Не може бути колективної відповідальності, тільки індивідуальна. На думку Ігоря Смешка, замість очищення закон про люстрацію вибив професіоналів.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми