Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач У понеділок, 3 лютого, в Україну приїжджає президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган. Це візит у відповідь турецького лідера: у серпні минулого року новообраний президент України Володимир Зеленський зустрічався з Ердоганом в Анкарі. Нинішній візит глави турецького держави дуже важливий і потрібний для України. Але чи буде він ефективний?
Говорити, наскільки важливі для України партнерські відносини з Туреччиною, не доводиться. Кілька фактів: Туреччина – регіональний економічний і військовий лідер, власник "ключа" до Середземномор'я і одночасно – нафтоносних районів Близького Сходу. Член НАТО, що володіє потужною армією і флотом і потужним сучасним ВПК. Найбільший партнер України у сфері військово-промислового співробітництва. Один з найбільших торгових партнерів: експорт України до Туреччини за підсумками 11 місяців минулого року склав 2,3 мільярда – це четверте місце після Китаю, Польщі, Росії. За даним показником Туреччина випереджає Німеччину.
Але і це не головне. Туреччина – одна з небагатьох сьогодні країн, яка може виступити ефективним посередником на переговорах з Кремлем. В ході свого візиту в Анкару Володимир Зеленський провів за закритими дверима з Реджепом Ердоганом більше двох годин. Про що говорили лідери в серпні минулого року, до сих пір є таємницею. Але, як припускають ЗМІ, мова тоді йшла якраз про посередництво Туреччини в налагодженні контактів з Кремлем. Не виключено, результатом, в тому числі, тієї бесіди став вересневий, перший обмін полоненими. Також, за неофіційною інформацією, Володимир Зеленський запропонував Туреччині брати участь (у разі необхідності) в миротворчій місії на Донбасі.
В ході нинішнього візиту, мабуть, президенти продовжать розпочате співробітництво, звірять годинники по проектах, що вже стартували, і ініціюють нові. Тем для розмови більш ніж достатньо.
Схід справа тонка
Серед політичних завдань, що стоять для України, ключовими є дві: позиція Туреччини з питання україно-російського конфлікту і забезпечення безпеки в Чорноморському регіоні. Експерти не виключають, що питання посередництва Анкари знову підніматиметься українською стороною. Так само, як і питання згоди, нехай попередньої, надати в разі необхідності своїх миротворців.
"Зараз, з огляду на активізацію переговорів щодо розведення військ, питання миротворців, які могли б увійти в "сірі зони", актуалізується. І Україні саме час його знову підняти в переговорах на самих різних рівнях – як з нашими партнерами і союзниками, так і на переговорах у рамках "нормандського формату", – зазначив в коментарі сайту "Сьогодні" військовий експерт Олександр Мусієнко. – Звичайно, це питання вимагатиме консенсусу на рівні РБ ООН, вимагатиме відповідних рішень. Але якщо говорити в перспективі, то турецькі миротворці для України, безумовно, більш підходящий варіант, ніж той, який пропонує Росія, тобто миротворці з Білорусі та Казахстану. Миротворчу місію, на мій погляд, повинен очолити представник нейтральної країни з Євросоюзу – припустимо, Швеція. Оскільки Росія не погодиться на керівника з країни НАТО. Але ось кістяк контингенту можуть скласти миротворці з Туреччини", – сказав Олександр Мусієнко.
Що стосується посередництва в переговорах з Путіним, то, на думку експерта, Туреччина навряд чи погодиться на таку місію.
"Туреччина сьогодні сповідує абсолютно прагматичну "протурецьку" політику. Вона робить те, що їй вигідно. Вигідно співпрацювати з Росією – вона співпрацює, навіть всупереч позиції США. У той же час в Сирії, де її інтереси з Росією не збігаються, вона жорстко гне свою лінію. Тому на роль такого системного посередника Туреччина не дуже підходить. Та, вважаю, це їй і не цікаво. Максимум, на що вона піде – це посередництво при обміні, особливо при обміні кримських татар", – говорить Олександр Мусієнко.
Політолог Володимир Фесенко також відзначає, що в політичному плані від зустрічі складно очікувати проривів або якихось сенсацій. За його словами, вона буде важливою, але непростою. Але ось те, що Ердоган може посприяти результативності переговорів щодо чергової хвилі обміну полоненими – факт.
"Наскільки я знаю, зараз йдуть переговори про нову хвилю обміну. Де саме будуть представлені політичні в'язні з Криму. І, безумовно, думаю, ця тема буде піднята на зустрічі Зеленського з Ердоганом. Президент Туреччини, як показала практика, може сприяти в цьому питанні", – каже Володимир Фесенко.
Ілля Куса, в свою чергу, також відзначає, що Туреччина веде досить прагматичну політику по відношенню як до Росії, так і України.
"Там все досить зрозуміло, холодно, тверезо. По тому ж Криму вони публічно нас підтримують. Вони не визнають, і кажуть, що ніколи не визнають анексію Криму. Але де-факто вони торгують з Росією, санкції не вводять, і очікувати від них цього не доводиться. Тобто де інтерес – нам потрібно з ними співпрацювати, де складні відносини – краще обходити ці моменти, не акцентувати на них. Незважаючи на щільність співробітництва, відносини з Туреччиною – це складні відносини, непрості", – каже Ілля Куса.
Невигідна пропозиція
Як зазначалося, Туреччина, найважливіший зовнішньоекономічний партнер України. І Анкара готова поглиблювати відносини. Однією з темою переговорів влітку минулого року став договір про Зону вільної торгівлі, який Туреччина намагається укласти з Україною вже кілька років. Як зазначав тоді Ердоган, укладення договору дозволить збільшити товарообіг між країнами більш ніж удвічі – з 4 мільярдів доларів (результати 2018 року) до 10 мільярдів.
Проблема в тому, що договір в тому вигляді, який пропонує Туреччина, невигідний Україні. Як розповів у коментарі сайту "Сьогодні" економічний експерт Олексій Кущ, наразі наша країна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Туреччиною, тобто продає більше, ніж купує. Але структура експорту – в основному сировина.
"Наприклад, турки у нас купують великі обсяги соняшникової олії, розливають їх у пляшки, створюючи додаткову вартість, і потім продають її по всьому світу. Заробляють на кожному літрі 10-15 центів. Або купують напівфабрикати продукції металургії – сляби, квадратні заготовки і так далі. І на своїх металургійних заводах виготовляють з них високоякісну сталь. Тобто вони розглядають Україну як джерело сировини. Якщо ми подивимося, при створенні зони вільної торгівлі вони не хочуть пускати на свій ринок наші товари з високою доданою вартістю. Тобто не хочуть звільняти від мит нашу бутильовану соняшникову олію, вони хочуть отримувати її у великих ємностях, самим розливати і заробляти на повітрі гроші. Хочуть закріпити за Україною роль постачальника ресурсів. Нам це вкрай невигідно", – говорить Олексій Кущ.
Як зазначив експерт, Туреччина сьогодні перетворюється в "майстерню Європи", всіляко сприяючи розвитку виробництва в найрізноманітніших сферах, починаючи від машинобудування і закінчуючи електронікою.
"У Туреччині наступний підхід. Вони кажуть: якщо хочете заходити на наш ринок, створюйте з нами підприємство передавайте нам технології. І дуже активно працюють в цьому напрямку. Тому підписання договору про ЗВТ з Туреччиною буде означати, що ми остаточно консервуємо свою сировинну роль", – зазначає експерт.
Скептично ставиться Олексій Кущ до перспектив приходу турецьких інвестицій в Україну.
"Туреччина в цьому плані сама є реципієнтом, тобто також зацікавлена в інвестиціях. Це не Саудівська Аравія, наприклад, яка є інвестиційним донором. Вона активно підтримує експансію своїх підприємств, але це саме торгова експансія. Вони підтримують тих, хто виробляє в Туреччині і продає по всьому світу. Але не вкладають у виробничі майданчики за кордоном", – зазначає Олексій Кущ.
Великі перспективи
Є сфера, де Туреччина зовсім не проти розвивати співробітництво – виробництво озброєння. В ході візиту Володимира Зеленського до Туреччини був підписаний, в тому числі, договір про створення держкомпанією "Укрспецекспорт" і турецької Baykar Defence спільного підприємства в сфері високоточної зброї та аерокосмічних технологій. Одним з перших проектів підприємства став ударний безпілотник нового покоління Akinci, представлений минулого року. В цілому україно-турецьке військово-промислове співробітництво охоплює найширший спектр озброєнь – починаючи від створення систем активного захисту бронетехніки, керованого озброєння, радіолокаційних систем, засобів зв'язку і закінчуючи проектом зі створення військово-транспортного літака Ан-188 за стандартами НАТО. Цікаві Туреччині також проекти будівництва і оснащення кораблів ВМС.
На думку військового експерта Олега Старикова, спільне виробництво озброєнь з Туреччиною важливо для України, в тому числі тому, що це озброєння виробляється за стандартами НАТО, Україна отримує і удосконалює відповідні технології.
"Туреччина – дуже важливий для України партнер в плані військово-промислового співробітництва, виробництва озброєнь, – зазначив у коментарі сайту "Сьогодні" Олег Стариков. – Це – країна НАТО. Тому через Туреччину ми можемо працювати по лінії вдосконалення нашої військової техніки і переведення її на нові види озброєнь, за допомогою яких буде досягнута оперативна матеріально-технічна сумісність з країнами НАТО. Чим тічнішою буде ця співпраця, тим більше ми будемо отримувати нових технологій".
Говорячи про перспективи співпраці, експерт зазначає, що Україні необхідна кооперація з Туреччиною за тими напрямками виробництва озброєнь, де у нас немає замкнутого циклу. Він також не виключає, що в перспективі Україна може виробляти на своїх суднобудівних потужностях (попередньо за допомогою Анкари модернізувавши їх) військові судна для Туреччини.
"Я думаю, що бази суднобудування, які є в Миколаєві, через Туреччину могли б отримати нові види верстатів, нові технології і спільно випускати надводні частини суден для ВМС як України, так і Туреччини", – зазначив експерт.
Про те, як проходив візит Зеленського в Туреччину в серпні 2019 року, дивіться в сюжеті новин "Сьогодні".
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми