Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач Верховна Рада України більшістю голосів схвалила проект закону "Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Так званий "Великий договір", який вирішив безліч проблем і безліч проблем створив, який порушується буквально з перших років існування, який перетворився в останні роки на папірець і придатний лише для апеляції до нього в міжнародних судах, знайшов свій логічний кінець.
Клубок проблем
Сьогодні, з висоти років, більшість звинувачує президента Леоніда Кучму, який уклав з Росією Договір про дружбу, в недалекоглядності. Однак на момент підписання цього документа, як тоді здавалося, він дозволяв Україні вирішити ряд вкрай важливих питань. Щоб розуміти, наскільки він був необхідний для України, потрібно згадати умови, в яких перебувала країна до моменту підписання Договору.
В середині 90-х відносини України і Росії важко було назвати безхмарними. Україна – вже понад п'ять років незалежна держава. Однак сусід, з яким наша країна має найбільшу протяжність кордонів, до сих пір ці кордони не визнає, переговорів уникає. У Криму за підтримки Росії зростають сепаратистські настрої. У 1994-му президентом Криму стає проросійський Юрій Мєшков, і Україна ледь не втратила півострів.
У Севастополі базується флот з незрозумілим статусом – кораблі ходять під загальним прапором, командування здійснюється з боку України і Росії.
Україна винна Росії за газ, повинна, на ті часи, багато, і борг цей стає дедалі більшим. Загроза втрати економічної незалежності – простіше кажучи, того, що ключові підприємства нашої країни заберуть за борги – велика. Росія такі варіанти перманентно пропонує.
Але в першу чергу для України важливо, звичайно, офіційне визнання Росією нашої територіальної цілісності, кордонів.
"На той час уже був підписаний Будапештський меморандум. Але все ж таки меморандум – це, по суті, декларація. Україні ж був необхідний повноцінний договір, в якому б Росія визнавала нашу територіальну цілісність", – розповів сайту "Сегодня" професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань.
Пропозиції України вирішити наявні проблеми наштовхувалися на відверте непорозуміння з Москвою.
"Минуло зовсім небагато часу з часу розпаду СРСР. У команді Єльцина, а тим більше серед його опонентів, комуністів, домінувала думка, що Україна довго не протягне – ось-ось розпадеться або повернеться під крило Росії", – згадує керівник Центру проблем Російської Федерації національного інституту стратегічних досліджень Петро Бурковський.
Як НАТО допомогло Україні "дотиснути" Росію
Але до 1997 року склалися умови, які дозволяли Україні розмовляти з північним сусідом на рівних. Росія була ослаблена поразкою в Чеченській війні, президентськими виборами, в яких Єльцин з великими труднощами здолав комуніста Зюганова. І це було шансом для України вирішити наболілі питання не під диктовку Росії.
Крім того, в Москві стали серйозно побоюватися зближення України з НАТО.
"Тут велику роль зіграло те, що Україна почала дуже активно вибудовувати відносини з НАТО. Україна настільки далеко просунулася в цій співпраці, що в Кремлі вирішили: треба якось стримати рух України в напрямку НАТО. І щоб вона не виправдовувала цей рух наявністю загроз її кордонів, потрібно надати гарантії безпеки цих кордонів", – говорить Петро Бурковський.
Забігаючи наперед, відзначимо, що буквально через кілька місяців після підписання "Великого договору" побоювання Росії виправдалися. Була підписана "Хартія про особливе партнерство НАТО і України", яка стала якісно новим етапом в євроатлантичній інтеграції нашої держави.
За все хороше
Врешті в травні 1997 року під час візиту Бориса Єльцина до Києва "Великий договір" був підписаний. Для України ключовим був другий пункт документа. В якому вперше на міжнародному рівні (за винятком згаданого декларативного Будапештського меморандуму) Росія визнавала нашу територіальну цілісність. Паралельно був підписаний договір про розділ Чорноморського флоту. Який, в свою чергу, був прив'язаний до реструктуризації українських боргів за газ 1991-1997 років.
"Для України ключове значення мало визнання територіальної цілісності, – каже Олексій Гарань. – Що ж стосується Росії, то її головний інтерес – Договір про базування Чорноморського флоту. Це, звичайно, те, що вистрілило внаслідок проти нас".
Петро Бурковський також зазначає, що ключовим в Договорі для України було питання кордонів.
"Була ілюзія, що цей договір стримає Росію. Але, як писав ще Шерман Гарнетт в кінці 90-х, поки Росія слабка, всі протиріччя будуть притуплені. Але як тільки вона почне економічно розвиватися, інвестувати вільні економічні ресурси у військову силу, вона негайно перегляне свою позицію. Всі конфліктні питання – щодо флоту, щодо Криму – знову виникнуть. Так і сталося", – говорить Петро Бурковський.
В цілому сам документ мав рамковий вигляд і представляв собою велику політичну декларацію. В якій Україна і Росія брали на себе зобов'язання співпрацювати у всіх мислимих сферах, починаючи з економічної і закінчуючи культурною і соціальною. Документ передбачав підписання значної кількості додаткових договорів за кожним напрямком, що згодом і було зроблено.
"Договір був написаний в максимально розмитих формулюваннях, в тому числі і через внутрішньополітичні причини, – пояснює Петро Бурковський. – У Росії була складна ситуація, починалися чергові парламентські вибори. І ми заходили на виборчий цикл 1998-99 років – парламентські та президентські вибори. І, щоб не бути звинуваченими в своїх країнах в "зраді", керівництво шукало компромісні формулювання".
Коли дружба стала фікцією
Ще однією помилкою нинішнього часу є те, що Росія порушила Договір в 2014 році агресією проти України. Насправді договір порушувався північним сусідом буквально з моменту підписання і з завидною постійністю.
"Насправді, гордіїв вузол проблем не було розрубати. Сторони тільки вдали, що він розрубаний, – каже Петро Бурковський. – Наприклад, договір передбачав, що сторони повністю вирішать проблеми з кордонами. За сухопутний кордон договір був підписаний в 2003 році. Щодо Чорного і Азовського морів не підписаний взагалі. Москва не виконувала положення про повагу до прав українців в Росії. В Росії не створювалися такі ж умови для вивчення української мови, як створювалися для вивчення російської в Україні. Тобто, не дотримувався прописаний в Договорі паритет по мовах", – розповідає експерт.
Перманентно Росія організовувала "торгові війни" проти України, що не відповідають ані духу, ані букві Договору про дружбу. У 2005-2009 роках здійснювався газовий шантаж України. І, звичайно, прямим порушенням Договору став конфлікт у 2003 році навколо острова Тузла.
"Можливості, які надавав Договір, насправді ніколи так і не були реалізовані, тому що Росія не мала такого бажання, – каже Петро Бурковський. – У Москви так і не з'явилося розуміння того, що з Україною потрібно співпрацювати і розмовляти як з рівноправним партнером. Там домінувала думка, що Україна повинна бути не те щоб молодшим партнером, а васалом Росії. Вони почали вимагати, щоб ми в СОТ вступали синхронно з Росією, з Євросоюзом зближувалися синхронно з Росією. Тобто, вимагали, щоб ми рухалися в їх фарватер", – зазначає Петро Бурковський.
"Що мертве, померти не може"
Де-факто "Великий договір" перестав існувати з початком анексії Криму. Відстрочка його припинення де-юре – всього лише "виробнича необхідність", викликана бажанням України мати бездоганні позиції в міжнародних судах проти Росії.
"Свого часу цей договір зіграв позитивну роль для нас. І навіть зараз ми завжди можемо до нього апелювати, це визнаний міжнародний договір. І для Росії в міжнародних судах є убивчим аргументом те, що вона цим договором визнала нашу цілісність, але сама ж її і порушила", – говорить Олексій Гарань.
Що ж стосується нинішньої ухвали парламенту, то, по суті, ніяких практичних наслідків припинення договору не несе. "Мертвий" вже кілька років документ лише отримав офіційну дату смерті.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми