Серпневий путч: хто за що боровся і хто хотів розвалити СРСР

19 серпня 1991 року в СРСР почався Серпневий путч: спроба захоплення влади групою вищих посадових осіб, що супроводжувалася введенням військ до Москви і протистоянням поблизу Білого дому. Серпневі події наперед подальшу долю країни – в грудні 1991 року Радянський Союз перестав існувати. Як показують опитування, майже половина росіян вже не пам'ятає подій 25-річної давності. У зв'язку з цим "Медуза" підготувала відповіді на соромітні питання про серпень 91-го.

Путч – це значить революція?

Путч – це антиконституційне захоплення влади, державний переворот. Саме таку характеристику від російської влади отримали дії ДКНП в серпні 1991 року. Серед путчистів були вищі керівники СРСР: віце-президент Геннадій Янаєв, голова Ради міністрів Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов, голова МВС Борис Пуго, голова КДБ Володимир Крючков та інші. Номінально лідером ДКНП вважався Янаєв, проте більшість істориків називають його декоративною фігурою, вважаючи головним ініціатором змови Крючкова.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Згідно з усталеним трактуванням подій, учасники путчу спробували відсторонити від влади чинного президента СРСР Михайла Горбачова і ввести в деяких районах країни надзвичайний стан. Режим НС припускав призупинення діяльності політичних партій і громадських рухів, заборону на проведення мітингів, походів, демонстрацій і страйків, встановлення контролю над ЗМІ та інші заходи.

Що таке ДКНП? Чого хотіли його учасники?

Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР. Так назвали себе радянські лідери, які вирішили усунути від влади Горбачова. Заявленою метою ДКНП було збереження Радянського Союзу і припинення проводилися в країні реформ. На думку учасників комітету, перебудова і пов'язані реформи вели до розвалу країни. Зокрема, на 20 серпня 1991 року була призначена дата підписання нового союзного договору між республіками СРСР. Замість Радянського Союзу мала з'явитися конфедерація під назвою Союз Суверенних Держав, і не всі республіки СРСР планували до неї приєднатися.

Існує також версія, що одним з мотивів учасників ДКНП було побоювання за свої посади: в разі підписання нового союзного договору керівництво колишнього СРСР навряд чи змогло б залишитися при владі. Зокрема, Михайло Горбачов розповідав, що в липні 1991 року він домовився з президентом РРФСР Борисом Єльциним про радикальне оновлення кабінету міністрів СРСР після підписання нового союзного договору. За припущенням Горбачова, розмова була записана співробітниками КДБ – і її зміст став відомим членам ДКНП.

Прес-конференція ДКНП в Москві, 19 серпня 1991 року. У центрі – голова МВС СРСР Борис Пуго, праворуч від нього – віце-президент СРСР Геннадій Янаєв. Фото: ТАСС

А звідки взагалі взявся Єльцин? Хто з ким воював?

Борис Єльцин був президентом РРФСР – найбільшої республіки в складі Радянського Союзу. Саме керівництво РРФСР (включаючи російські відділення МВС, КДБ і інших органів влади) склало головну опозицію ДКНП. Путчисти, в свою чергу, спиралися на структури всесоюзного рівня: міністерства внутрішніх справ і оборони (в тому числі армію), КДБ СРСР, ЦК КПРС (керівний орган Комуністичної партії). Найпростіше серпневе протистояння описати як конфлікт між консервативним крилом керівництва СРСР і політичним керівництвом РРФСР на чолі з Єльциним.

Єльцин і Горбачов хотіли розвалити СРСР?

Навряд. Скоріше мова протягом останніх років існування СРСР йшла про те, щоб зберегти від країни хоч щось. Реформи, розпочаті в ході перебудови, були спрямовані на демократизацію суспільно-політичного життя і модернізацію економіки – саме тому, що в сформованому вигляді радянська система перестала бути життєздатною. З середини 1980-х років економіка СРСР перебувала в кризі, на тлі якого до 1989 му фактично звалилася система соцтабору, а до 1990-го почав розвалюватися і сам СРСР: республіки одна за одною приймали декларації про суверенітет. Багато керівників країни розуміли, що ресурсів, щоб утримати республіки разом, у влади немає і єдиний спосіб зберегти державу – модернізувати і видозмінити всю структуру.

4 березня 1991 року по ініціативі Горбачова був проведений перший в історії країни всесоюзний референдум – жителям пропонувалося вирішити, чи слід "зберегти СРСР як оновлену федерацію рівноправних суверенних республік". Шість із 15 республік (Вірменська, Грузинська, Молдавська, Естонська, Литовська та Латвійська) відмовилися підтримати референдум, але жителі інших проголосували на користь збереження держави. Підсумком і став проект нового союзного договору, підписання якого мало відбутися 20 серпня 1991 року. Керівництво РРФСР, незважаючи на численні внутрішні розбіжності, виходило з того, що договір повинен бути підписаний. Учасники ДКНП вважали, що підписання договору фіксує розпад СРСР – і зберігати країну можна і потрібно силовими методами.

А що робив під час путчу Горбачов?

Для початку своєї діяльності члени ДКНП вибрали момент, коли президент СРСР перебував на відпочинку в Криму. 18 серпня майбутні путчисти приїхали на президентську дачу у Форос – щоб обговорити з Горбачовим введення надзвичайного стану в країні. Горбачов відповів відмовою. Після цього в резиденції був відключений весь зв'язок (учасники ДКНП в своїх спогадах це заперечують). Горбачов був фактично замкнений у Форосі: дачу оточив Севастопольський полк прикордонних військ, а президентські літак і вертоліт були блоковані в аеропорту за розпорядженням начальника штабу військ ППО СРСР генерала Ігоря Мальцева. Після цього по телебаченню було оголошено, що Горбачов хворий, у зв'язку з чим влада в країні тимчасово переходить до віце-президенту СРСР Янаєва.

Є свідчення, відповідно до яких Михайло Горбачов знав про підготовку подій і навіть виступав за введення надзвичайного стану в СРСР. Борис Єльцин стверджував, що, перебуваючи в Форосі, Горбачов "все знав і чекав, хто переможе". Про підтримку Горбачова напередодні і в перші дні путчу розповідали і члени ДКНП. Однак доказів причетності президента СРСР до путчу немає.

З чого почався путч? Всі головні події відбувалися в Москві?

Мітинги і акції протесту в зв'язку зі спробою ввести режим надзвичайного стану і комендантська година пройшли в багатьох містах СРСР, проте центром подій стала Москва. Рано вранці 19 серпня по наказом міністра оборони СРСР Дмитро Язова, члена ДКНП, в Москву ввели війська. Танки і бронетранспортери виїхали на центральні вулиці і площі, підрозділи десантних військ взяли під охорону Телецентр в Останкіно, центральний телеграф, радіостанції та інші важливі об'єкти інфраструктури. Протягом дня по всіх телеканалах показувалося одне і те ж: новинні випуски з балетом "Лебедине озеро" і класичною музикою в перервах. З 11-ї ранку в центрі Москви почалися мітинги, одночасно вулиці почали займати бронетранспортери. О 17:00 в приміщенні МЗС відбулася прес-конференція членів ДКНП: віце-президент Янаєв, помітно хвилюючись, розповідав про повагу до Горбачова і необхідності "продовжити взятий курс на демократизацію".

Що сталося біля Білого дому? За кого був народ?

У Білому домі розташовувався Верховна рада РРФСР. З 9 ранку 19 серпня там знаходився Борис Єльцин, там же розташовувався штаб опору ДКНП. Керівництво РРФСР на чолі з Єльциним назвало дії ДКНП державним переворотом і закликало прихильників на захист Білого дому. Вдень до присутніх вийшов Єльцин і зачитав своє знамените звернення з одного з тих танків, що стояли біля будівлі. Після цього учасники стихійного мітингу почали формувати беззбройні загони ополчення і споруджувати барикади – з бруківки, лавочок, смітників та інших підручних засобів, – щоб захистити керівництво РРФСР від можливого штурму. При цьому в будівлі знаходилися і озброєні люди: охорона, а також співробітники МВС РРФСР. У ніч на 21 серпня до них приєдналися озброєні курсанти російських шкіл міліції. Повідомлялося і про роздачу бронежилетів і автоматів добровольцям.

До вечора 20 серпня навколо Білого дому перебували, за деякими оцінками, кілька сотень тисяч осіб. Судячи з документів і свідчень очевидців, це були різні люди – від інтелігенції, студентів та ветеранів війни в Афганістані до козаків і учасників націоналістичного товариства "Пам'ять". Керівники опору закликали присутніх не провокувати військових, а взятися за руки і стояти на деякому віддаленні від будівлі. При цьому озброєній охороні був даний наказ в разі штурму стріляти по нападниках на ураження.

Але штурму все-таки не було? Де тоді загинули люди?

Як мінімум один план штурму – із застосуванням танків, бійців спецпідрозділів "Альфа" і "Вимпел" – був складений, але наказу про початок операції в результаті не надійшло. Міністр оборони СРСР Дмитро Язов, який міг віддати такий наказ, вирішив цього не робити. Сам він згодом розповідав, що штурмувати Білий дім ніхто не збирався. Інші члени ДКНП в своїх спогадах і свідченнях стверджували, що план штурму складався, щоб "ізолювати і роззброїти бойовиків, нагнітати обстановку в районі Білого дому". Частина військових, які брали участь в підготовці плану, перейшла на бік захисників Білого дому (наприклад, генерал Олександр Лебедь, майбутній секретар Ради безпеки РФ і губернатор Красноярського краю).

При цьому в ніч на 21 серпня армійська бронетехніка почала патрулювати московські вулиці для виконання комендантської години. Затримань в ту ніч не було, проте в декількох місцях в місті пройшли зіткнення військових із демонстрантами. На перетині Садового кільця з Новим Арбатом мітингувальники спробували перепинити шлях колоні БМП. У техніку кидали каміння, одну з машин підпалили. Солдати відкрили попереджувальний вогонь; одна з куль, зрикошетивши, вбила 37-річного Володимира Усова. 28-річний Ілля Кричевський був убитий пострілом в голову одним з членів екіпажу підпаленої БМП. 22-річний Дмитро Комар забрався на БМП, був скинутий і загинув під гусеницями. Всі троє загиблих демонстрантів були посмертно нагороджені званням Героя Радянського Союзу.

Тобто військові в результаті не підтримали ДКНП?

Поступово проти ДКНП почали виступати багато високопоставлені військові (головнокомандуючий ВПС Шапошников, головком ВМФ Чернавин, головком РВСП Максимов). Але чи не більшу роль зіграли командири підрозділів, спрямованих в Москву, Ленінград та інші міста в ніч на 21 серпня. Так, коли в районі МКАД шлях колонам перегородили народні депутати РРФСР, які вирішили провести агітацію у військах, їм ніхто не перешкоджав. У підсумку рано вранці 21 серпня міністр оборони Язов був змушений дати наказ про виведення військ з Москви. У другій половині дня, після невдалої спроби заручитися підтримкою Горбачова, віце-президент Янаєв підписав указ про розпуск ДКНП.

Що відбувалося в союзних республіках? Вони були за ДКНП або за Єльцина?

Керівники союзних республік в більшості випадків відмовилися вступати в пряму конфронтацію з ДКНП. Багато на словах підтримали дії путчистів – зокрема, Білоруська та Українська РСР. При цьому підтримка в республіках часто виявлялася номінальної. Наприклад, в країнах Балтії ДКНП підтримали керівники місцевих компартій, на той час вже не мали ніякої влади.

Що потім стало зі змовниками? Їх посадили?

З 22 по 29 серпня 1991 року члени ДКНП і деякі їхні прихильники були заарештовані. Згодом запобіжний захід їм був змінений на підписку про невиїзд. У квітні 1993 року почався судовий розгляд. У лютому 1994 року підсудні у справі ДКНП були амністовані рішенням Держдуми РФ. Глава МВС СРСР Борис Пуго наклав на себе руки в серпні 1991 року, не чекаючи арешту.