Не тільки "Месія": 7 головних фільмів про пришестя пророків

Одним з найцікавіших серіалів останніх тижнів став "Месія" від всюдисущих Netflix, в якому людина, схожа на Ісу ібн Марьям аль-Масіха – ісламського пророка, який ототожнюється з Христом, рятує людей, насилаючи піщану бурю на артилерію ІДІЛ, а потім починає проповідувати по всьому світу. Історія про можливе друге пришестя настільки тісно переплелася з політичним і шпигунським трилером, що "Месія" тримає глядачів у напрузі до самого фіналу першого сезону.

Для всіх, кому сподобався серіал, сайт "Сьогодні" приготував підбірку найкращих фільмів про пророків трьох головних світових релігій.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Остання спокуса Христа"

Проблеми віри і/або католицької провини так чи інакше проходять через кращі роботи віруючого католика Мартіна Скорсезе, починаючи із "Злих вулиць". Скорсезе багато років мріяв екранізувати альтернативну історію Христа авторства грецького письменника Нікоса Казандзакіса, але зміг собі дозволити подібну постановку тільки у другій половині вісімдесятих.

Сценарій написав постійний співавтор Скорсезе Пол Шредер, у позаминулому році чимало здивував всіх фільмом "Перша реформатська церква", в якому, вмираючи, священик втрачає і наново знаходить віру. Шредер, який з дитинства має непрості взаємини з батьками, фанатичними кальвіністами, дуже грамотно розставляє акценти, поліруючи до блиску знахідки автора роману. Наприклад, Ісус заробляє на життя, збиваючи ті самі хрести, а фанатичний Юда показаний ще більшим ортодоксом християнства, ніж його вчитель.

Але книгу, як згодом і фільм, прокляли за єретичне припущення, що Ісус міг відмовитися від своєї місії і прожити залишок життя звичайним обивателем (та ще й в шлюбі з Марією, яка народила йому безліч дітей). Цікаво, що сьогодні цю "останню спокусу" – сцени земного життя, які Сатана показує Ісусові, який вмирає на хресті, сприймаються як торжество віри, яка подолала сумніви. А дивовижний кастинг фільму, включаючи "культових" акторів, режисерів і музикантів на зразок Девіда Бовіабо Джона Лурі, наводить на думку, що для Скорсезе і Шредера це був не тільки дуже особистий проект, але ще і свого роду маніфест.

Фільм також критикували за участь Віллема Дефо – екранний Ісус раніше виконував ролі переважно негативних персонажів ("Жити і померти в Лос Анджелесі"), але погодьтеся: такого "земного" обличчя не було у жодного іншого виконавця ролі Христа, які всі як один відрізнялися підкресленою миловидністю образа.

"Ісус Христос – суперзірка"

Екранізація знаменитого мюзиклу, який у нас зазвичай називають рок-оперою. На жаль, постановник Норман Джевісон, який до того знімав "розумне" жанрове кіно на кшталт "Задушливої вночі в Кароліні" і "Афери Томаса Крауна", виявився, як пишуть в таких випадках, заручником матеріалу. Після дворічного тріумфу мюзиклу на Бродвеї і в Лондоні режисерові нічого було додати до прекрасної музики і вокальних партій героїв, крім красивого відеоряду. (До речі кажучи, на відміну від інших фільмів нашої вибірки, натурні зйомки "Ісуса Христа – суперзірки" проходили на місцях історичних подій.) Але рука майстра все ж таки відчувається в таких оригінальних знахідках, як використання сучасних танків замість фаланги римських легіонерів і, звичайно ж, в образі Юди, якого Джевісон зробив чорношкірим.

"Страсті Христові"

Зараз фільм "Страсті Христові" вважається сучасною класикою, але ж ще зовсім недавно він викликав запеклі суперечки. З одного боку, раніше більшість стрічок на біблійні сюжети відрізнялися підкресленою ілюстративністю – наприклад, Ісус розповідав притчу про вушко голки тільки після того, як глядачеві показували в кадрі верблюда. Але з іншого боку, залишається відкритим питання: в своїй третій режисерській роботі Мел Гібсонперетнув ту межу, яка відділяє містерію від гиньоля? Чи все ж таки ні?

Крім того, ця історія останніх 12 годин життя Христа, знята католиком з найдобріших спонук, химерним чином переплелася з сенсаційністю вельми поганого смаку. В учасників знімальної групи били блискавки, виконавець головної ролі Джеймс Кевізел сам ніс хрест вагою 70 кілограмів, а роль Сатани виконала колишня коханка Моніки БеллуччіРозалінда Челентано (сама Белуччі грала Марію Магдалину). І потім, треба визнати, що фінальні сцени страстей Христових справді більше нагадують експлуатаційне кіно, ніж релігійне.

Тим часом, фільм став сенсацією і великим прокатним хітом. Але таким, мабуть, і повинно бути кіно про Христа після Тарантіно – з кров'ю і поп-культурними алюзіями.

"Євангеліє від Матвія"

Цікаво, що Мел Гібсон знімав "Страсті Христові" там же, де за сорок років до цього П'єр-Паоло Пазоліні зняв своє "Євангеліє від Матвія". Певною мірою, це фільми-антиподи, поставлені полярними особистостями і художниками. Якщо Мел Гібсон – католик-традиціоніст, людина консервативних політичних поглядів, то Пазоліні був атеїстом, хоча також вийшов з глибоко віруючої католицької родини, і комуністом до того ж. Але в першу чергу, поетом – зокрема, пишався тим, що саме професія поета, а не вчителя чи режисера кіно, була вказана у відповідній графі його паспорта.

Відповідно, Христос Пазоліні, в першу чергу, – бунтар марксистських поглядів на світоустрій, а вже в другу чергу це історична або містична фігура. Актор, який грає Христа, навіть схожий на Че Гевару зовні, а проповідує пристрасно, як на мітингу. Те ж стосується і стилю. Гібсону як режисерові ніколи не спало б на думку відійти від голлівудських правил і норм, закладених ще в традиції "Пеплум" п'ятдесятих. (Так називали історичні блокбастери, в тому числі й на біблійні сюжети.) У той час як "Євангеліє від Матвія" зняте в псевдо-документальный естетиці, з непрофесійними акторами і просто типажами з народу, як це часто практикував Пазоліні. Часом здається, що ви дивитеся не художній фільм, а документальний, фільм-репортаж.

"Послання"

Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що релігійні фільми можливі тільки в західній культурі – на даний момент про пророка Мухаммада знято два повнометражних фільми, один серіал і анімаційний фільм виробництва студії Disney. Найперший в цьому ряду, фільм "Послання", 1976 року, цікаво римується з "Євангелієм від Матвія" Пазоліні: в трактуванні авторів фільму (в арабському світі він відомий під назвою "Мухаммад – посланець Бога"), пророк ісламу також показаний революціонером, народним вождем, який зумів об'єднати бідних і пригноблених.

З благословення духовних лідерів ісламу і на гроші урядів низки арабських держав, режисер Мустафа Аккад зняв ошатно костюмоване історичне полотно з гігантською масовкою і європейськими зірками Іреною Папас і Ентоні Квінном (які вперше знялися разом ще в класичному "Греку Зорба"). Причому для арабського ринку в тих же декораціях знімалися місцеві актори, тобто зрештою вийшло два фільми. Самого Муххамада, згідно з ісламською традицією, в кадрі немає: в діалогах актори звертаються безпосередньо до глядача, що створює дуже цікавий ефект присутності незримого героя.

За словами Аккада, він знімав історію зародження ісламу, в першу чергу, для західних глядачів, щоб подолати прірву між західним світом і світом ісламу. Сумна іронія долі в тому, що через майже тридцять років після виходу фільму, в 2005 році, режисер був убитий бомбою смертника "Аль Каїди".

"Буття Браяна за Монті Пайтоном"

На жаль, пару днів тому у віці 77 років нас покинув Террі Джонс, який був колись однією з рушійних сил комік-трупи "Монті Пайтон" – сценарист, режисер і неперевершений виконавець ролей британських бабусь. Після того, як шоу "Летючий цирк Монті Пайтона" витримало п'ять сезонів на ВВС, члени трупи взялися підкорювати Голлівуд. Спершу вони перезняли для великого екрану свої кращі скетчі з телешоу, а потім взялися за блазнівську ревізію історії, філософії, релігії.

Як істинним джентльменам, "Пайтонам" не пристало жартувати над самим Ісусом. Тому головним героєм фільму "Буття Браяна за Монті Пайтоном" вони зробили його сусіда, простуватого обивателя Браяна Коена, якого визнають месією через помилку волхвів. Таким чином випадково цей простак опиняється в епіцентрі національно-визвольної боротьби з давньоримськими завойовниками, але навіть на хресті не втрачає самовладання, заспівавши знамениту пісеньку "Завжди знаходь в житті світлі сторони".

Звичайно ж, фільм забороняли в ряді країн – наприклад, в рідному для Террі Джонса Уелльсі прем'єра відбулася лише в 2009 році, але внаслідок "Буття Браяна" справила величезний вплив на сучасну культуру.

Відзначимо, що сьогодні, на тлі того, що дозволяють собі ті ж "Шарлі Ебдо", гумор "Монті Пайтон" не тільки по-дендістськи вишуканий. Що, звичайно ж, вимагає від глядача крім адекватного налаштування почуття смішного ще й рівнів освіченості – наприклад, режисер фільму Террі Джонс отримав ступінь з історії в Оксфорді, тож всі історичні нюанси в "Бутті Браяна" дуже точні. Гумор "Монті Пайтон" ще й вражаюче добрий, людинолюбний, а для сатири це велика рідкість.

"Маленький Будда"

Найбільш спірний фільм в нашому огляді, однак без нього картина була б неповною: "Маленький Будда" – не тільки найвідоміший байопік засновника однієї зі світових релігій, але по суті, єдиний. Продовжуючи жарт, можна сказати, що найкращий фільм про Будду і буддизм – фільм, якого немає, він ще не знятий, а значить, є бездоганним. Ну що поробиш, будемо задовольнятися тим, що є.

До моменту створення "Маленького Будди" Бернардо Бертолуччі вже зняв всі свої кращі фільми – за винятком ностальгічних "Мрійників", які стали підсумковою стрічкою режисера, фільмом-прощанням. Але далеко від рідної Італії він знайшов друге дихання як автор сентиментальних мелодрам, фантастично красивих з візуальної точки зору. Згубна для європейця Африка в романі Пола Боулз "Під покровом небес" перетворюється у Бертолуччі на казку з "Тисячі і однієї ночі", але найкрасивіший фільм він зняв в Бутані. Історія Гаутами Будди у виконанні юного Кіану Рівза (Трилогія "Джон Вік") настільки барвиста і екзотична, що більше схожа на освітню програму каналу National Geographic, ніж на художній фільм.

Тим часом, саме ця візуальна краса і казковий наратив, як в дитячих фільмах Олександра Роу або мюзиклах Боба Маршалла (зверніть увагу, що американська лінія фільму з пошуком хлопчика-реінкарнації Будди абсолютно умовна), і принесли фільму масу шанувальників, які відкрили для себе мудрість буддизму. Несповідимі шляхи, як то кажуть.

Нагадаємо, що найкасовішим фільмом минулого 2019 року став "Джокер".