/ Фото: Getty Images
21 листопада Україна відзначає День гідності і свободи. У свято, присвячене двом революціям незалежної України, саме час згадати, за що виходив на Майдан народ в листопаді-грудні 2004 року і за що боролися громадяни в листопаді 2013 року – лютому 2014-го. І, найголовніше, чи досягли Майдани поставлених цілей.
День двох революцій
Спершу про історію свята – настільки ж непростої, як історія сучасної України. Вперше "свято Майдану" почали відзначати на державному рівні в 2005 році. Тоді воно називалося "День свободи" і святкувалося 22 листопада.
Дата пояснюється просто: саме в ніч з 22 листопада 2004 року на Майдані Незалежності у Києві з'явилися перші намети учасників майбутньої Помаранчевої революції. Напередодні, 21 листопада, відбувся другий тур президентських виборів, переможцем якого був названий прем'єр Віктор Янукович. Прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка не погодилися з рішенням, і вже о десятій годині вечора, після оголошення даних екзитполів, на Майдані пройшов перший мітинг проти фальсифікації виборів. За ніч на центральній площі столиці утворилося невелике наметове містечко, яке в наступні дні розросталося.
Помаранчева революція
Революція тривала 17 днів – до 8 грудня, коли парламент ухвалив компромісний пакет рішень, що включають заміну складу ЦВК, скасування законів, які, на думку опозиції, дозволяли владі фальсифікувати вибори, і Конституційну реформу, що значно обмежувала повноваження майбутнього президента. Хоча, мабуть, правильніше було датувати завершення тієї революції 3 грудня – в цей день Верховний суд ухвалив рішення про проведення в країні 3-го туру президентських виборів, виконавши, таким чином, головну вимогу революціонерів. Намети на Майдані стояли, втім, до середини січня, поки нова влада не прибрала їх під слушним приводом підготовки до інавгурації Віктора Ющенка.
Напередодні першої річниці революції президент Віктор Ющенко підписав указ про встановлення 22 листопада Дня свободи. Проіснувало свято шість років: в грудні 2011-го президент Віктор Янукович скасував указ попередника. Натомість Янукович заснував нове свято – День соборності і свободи, яке святкувалося 22 січня (тобто в день, коли раніше відзначали возз'єднання в 2019 році Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки). Де-факто це була ліквідація свята, присвяченого Помаранчевій революції.
21 листопада 2013 року – рівно через 9 років після першого мітингу Помаранчевої революції – народ знову вийшов на вулицю. Журналіст Мустафа Найєм опублікував в мережі Facebook знаменитий заклик: "Зустрічаємося о 22.30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів" , Поклавши тим самим початок Євромайдану – попереднику майбутньої Революції гідності. Це протистояння народу і влади тривало набагато довше Помаранчевої революції – до 22 лютого 2014 року і кардинально відрізнялося від неї за ступенем жорстокості. Вперше в історії незалежної України в ході народних виступів загинули люди.
У 2014 році, напередодні першої річниці, президент Петро Порошенко підписав указ про встановлення Дня гідності і свободи. Новим святом Порошенко об'єднав дві річниці: початок Помаранчевої революції і Революції гідності.
Немає у революції кінця ...
Сьогодні, з відстані часу, багатьом здається, що врешті обидві революції не досягли цілей, заради яких народ виходив на вулиці. Це абсолютно природне відчуття. І воно не відповідає дійсності. Насправді головні цілі революцій – власне, ті, які і змогли згуртувати навколо себе величезну кількість людей, – були досягнуті (про що нижче).
Але спершу про логіку революційних гасел. Історія підтверджує, що для успішної мобілізації великих революційних мас гасла (тобто вимоги) революції повинні, по-перше, бути зрозумілими, по-друге, відповідати інтересам якомога більшої частини суспільства. Вимоги свободи, рівності і братерства в кінці XVIII століття об'єднали французьку буржуазію, робітників і селян і дозволили повалити монархію (хоча в підсумку виграла тільки буржуазія). У XX столітті більшовики підняли народ гаслом "Вся влада радам", а також зрозумілими "Мир – народам", "Фабрики – робітникам", "Землю – селянам" і т.ін.
Менш осяжні вимоги не здатні об'єднати і мобілізувати необхідну кількість народу. Спробуйте вивести студентів на Пенсійний майдан, а пенсіонерів – на Податковий. Це практично неможливо. Але проблема в тому, що більшість учасників, підтримуючи головні гасла революції, як правило, мають на увазі і деякі додаткові вимоги. Можливо, навіть озвучені і підтримані частиною суспільства. Але часто недостатньо широкою частиною суспільства, щоб ця вимога стала в ряд загальних ідей. У підсумку через рік, два, п'ять ми чуємо сакраментальне: "Я не за це на Майдані стояв". І маємо невдоволення частини учасників або прихильників результатами революції.
Помаранчева революція: Ющенко – так!
Тож за що ж, насправді, стояв на обох Майданах народ? Найкраще розуміння про це дають гасла, або вимоги тих років. У випадку з Помаранчевою революцією все більш-менш просто. За великим рахунком, майже всі вимоги Майдану 2004 року викладені в революційній пісні групи "Гринджоли":
Фальсифікаціям – ні!
Махінаціям – ні!
Понятіям – ні!
Ні брехні!
Ющенко – так!
Ющенко – так!
Це – наш президент.
Так! Так!
В принципі, з найпершого дня головною вимогою Помаранчевої революції було визнання перемоги Ющенка на президентських виборах. В процесі революційного протистояння трансформувалися лише способи досягнення такого результату. Так, спершу революціонери висували вимога визнати перемогу Ющенка в другому турі, потім (коли ЦВК оголосила переможцем Януковича) – визнати Ющенка президентом за результатами першого туру. Нарешті, учасники мітингу почали вимагати переголосування, тобто третього туру виборів.
3 грудня 2004 року Верховний Суд України задовольнив цю вимогу, видавши соломонове рішення про те, що встановити об'єктивно результати другого туру не уявляється можливим, через що необхідно провести третій тур голосування.
8 грудня парламент змінив закон про вибори президента, обмеживши голосування за відкріпними талонами і на дому (революціонери вважали, що саме за рахунок цього були забезпечені фальсифікації). Також був змінений склад ЦВК, який звинувачували в узаконенні сфальсифікованих виборів.
26 грудня відбувся третій тур виборів, і 10 січня 2005 ЦВК оголосив його переможцем Віктора Ющенка. Ключові вимоги революціонерів були виконані, головна мета революції – досягнута. А те, що, виходячи на Майдан, кожен для себе головними цілями бачив дещо інше – хтось підвищення пенсій, хтось подолання корупції, хтось збільшення рівня життя через кілька років – це інше питання. Питання взаємовідносин громадськості і вже самого Ющенка, в програмі якого і містилися ці підзадачі, які мобілізували людей.
Революція гідності: Янукович – геть!
Революція гідності з точки зору цілей, виглядає набагато складнішою. Хоча б тому, що на різних етапах революції цілі ці змінювалися, причому істотно.
З 21 листопада по 30 грудня 2013 року в Революції гідності – це етап Євромайдану. Ключові вимоги цього етапу – підписати договір про Євроасоціацію, відправити у відставку уряд Миколи Азарова. "Партійна" частина Євромайдану, яка до 26 листопада проводила свої акції окремо від "громадської" частини, вимагала також звільнити з ув'язнення Юлію Тимошенко.
Договір про Асоціацію було підписано після завершення Революції гідності новою українською владою: політична частина – в березні, економічна – в червні 2014 року. Остаточно і в повному обсязі Угода набула чинності1 вересня 2017-го. Микола Азаров був відправлений у відставку "за власним бажанням" 28 січня 2014 року – ще за Януковича. Юлія Тимошенко звільнена з ув'язнення в Качанівській колонії 22 лютого – в день завершення Революції гідності. Рішення про звільнення Тимошенко ухвалювала Верховна Рада на підставі рішення Європейського суду з прав людини. Таким чином, три основні вимоги першого етапу Революції були виконані.
Після побиття студентів в ніч на 30 листопада розпочався другий етап Революції. Вимоги якого значно відрізнялися від раніше висунутих. На перше місце поступово виходить відставка чинного президента Віктора Януковича (до 26 листопада ця вимога взагалі не висувалася!) І переобрання парламенту. А також покарання винних у злочинах проти революціонерів. Наприклад, на Марші мільйонів 8 грудня висунули ультиматум Януковичу: звільнити політв'язнів, відправити у відставку уряд Азарова, заарештувати Захарченка. Напередодні ж опозиція внесла до парламенту законопроект про розпуск "Беркута". Після перших смертей на Майдані були висунуті вимоги розслідувати і покарати винних у вбивствах людей.
Відзначимо, що ця частина вимог Майдану може вважатися умовно виконаною. Президент-втікач Янукович був відсторонений від посади парламентом 22 лютого. 26 лютого в.о. міністра МВС Арсен Аваков підписав наказ про ліквідацію спецпідрозділу "Беркут". Але ось Олександр Захарченко, який втік до Росії, так і не опинився за ґратами (в Україні заарештований заочно), як і більшість з його підлеглих, підозрюваних в організації злочинів проти Майдану. Слідство у справі про вбивства на Майдані Генпрокуратура завершила лише в цьому році – в лютому генпрокурор (на той час) Юрій Луценко зазначив, що в справі встановлено 66 виконавців, 46 з них перебувають за межами України, інші заарештовані.
В ході розвитку революційних подій були висунуті й інші важливі вимоги. Які, втім, самі по собі не могли бути і не були "двигунами" революції. В кінці грудня на черговому віче вперше було висунуто вимогу конституційної реформи, тобто відновлення в країні парламентсько-президентської форми правління. Цю вимогу Верховна Рада виконала 21 лютого, затвердивши відповідне рішення.
16 січня 2014 року пропрезидентська більшість в парламенті затвердила так звані "Диктаторські закони". Їх скасування стало ще однією "тактичною" вимогою протестувальників. Частково вони були реалізовані вже через 12 днів – 28 січня Верховна Рада скасувала 9 з 11 "диктаторських законів".
Нарешті, одним з ключових вимог останнього Майдану може вважатися вимога люстрації, тобто заборони вищим посадовим особам періоду правління Януковича обіймати посади в системі влади (за винятком виборних). Ця вимога в ході революційних подій, можливо, не була так чітко артикульована, як інші. Та й мала на увазі на перших порах лише люстрацію правоохоронців, безпосередньо винних у незаконних або злочинних діях щодо революціонерів. І лише в останні дні революції і після неї люстрація опинилася серед головних цілей протестів 2013-2014 років. Закон же "Про очищення влади", (тобто про люстрацію) був ухвалений Верховною Радою у вересні 2014-го.
Таким чином, за фактом вимоги, які висувалися на різних етапах Революції гідності, також в різний час, але були виконані.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали, що замість мисливських угідь Януковича планується створити національний парк.