Фото: ТАСС
Російський кредит, отриманий Україною у вигляді залучення $3 млрд. Через продаж євробондів у грудні 2013 року, був звичайною для Кремля подачкою лояльному голові суміжної країни, яких в історії путінської Росії було чимало.
Таку думку висловив доктор економічних наук, директор Центру досліджень постіндустріального суспільства Владислав Іноземцев в колонці для "Сегодня.ua".
"Однак український випадок відрізнявся тим, що був по суті хабарем президенту Віктору Януковичу за непідписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, всі переговори пройшли за кілька днів, а видача відбулася незважаючи на заперечення багатьох російських чиновників, справедливо вважали, що позика з Фонду національного добробуту (само по собі звучить знущально) – явний неповернення ", – вважає економіст.
Росія підписала тоді з Україною угоду про кредитування на $15 млрд. – при цьому $12 млрд. Повинні були бути надані в 2014 році, нагадує експерт.
"Ясна річ, що після лютого Київ вже не був дружній Москві, і решти грошей не побачив. Це, на мій погляд, відкриває тепер певні можливості. Москва, не надавши Києву кредит у повному обсязі, як то передбачалося в угоді від 17 грудня 2013 р., практично підтвердила, що вона видала перший транш кредиту не стільки Україні як державі, скільки її президенту як особистому другові російського президента", – пише Владислав Іноземцев.
Аналітик зазначає, що Янукович і більшість найбільш помітних діячів його режиму звинувачені в Україні в серйозних злочинах, пов'язаних зі зловживанням владою, незаконним збагаченням і корупцією. З країни були виведені десятки мільярдів доларів, у тому числі і до Росії.
"У подібних умовах дану угоду слід було б визнати досконалою з перевищенням повноважень з боку колишніх українських властей і запропонувати особливий характер врегулювання виниклих по ній зобов'язань", – додає директор Центру досліджень постіндустріального суспільства.
Владислав Іноземцев пояснив, що в основі пропозиції могла б лежати проста ініціатива.
"В Україні досі так і не розпочаті серйозні розслідування розкрадань, скоєних Віктором Януковичем та його оточенням – що, мабуть, обумовлено в тому числі і тісними зв'язками між старою і новою українською владою. Однак, якщо припустити, що кредит видавався Росією по суті приватним особам, які тоді "володіли" Україна, то і повернути його повинні ті ж "вигодонабувачі". Інакше кажучи, Україна могла б оголосити міжнародний тендер серед аудиторських компаній і приватних детективних агенств з пошуку прихованих активів; порушити масу справ про незаконне збагачення – і заявити при цьому, що всі виявлені кошти, конфіскована власність і укриті активи будуть спрямовані на погашення кредиту, який був отриманий у Росії по суті для збереження при владі корумпованого і злочинного режиму. Цілком імовірно, що, враховуючи неспівмірність масштабів вкраденого та обсягу зобов'язань, питання з Росією вдалося б вирішити", – припустив експерт.
На його думку, запропонована схема мала б для України безсумнівно позитивні слідства.
"По-перше, нинішній уряд підкреслило б, що воно не покриває корупцію своїх попередників – і, значить, не є простим продовжувачем справи розкрадання країни (у чому сьогодні вже виникають небезпідставні сумніви). По-друге, тим самим була б відзначена різниця між державними зобов'язаннями України і по суті приватними боргами її колишніх "власників", які в той же час перестали бути недоторканними, що справило б гарне враження на партнерів Києва. По-третє, необхідність виявлення вкрадених коштів запустить широку боротьбу з корупцією, в т.ч. і за участю міжнародних структур – чого в Україні так не вистачає і чого в умовах реструктуризації зобов'язань може і не статися зовсім", – вважає доктор економічних наук.
На закінчення Владислав Іноземцев написав, що пропозиція Росії отримати належні їй $3 млрд. Саме з тих, кому вона їх давала, має масу позитивних моментів.
"Я думаю, що воно могло б революціонувати світову практику боротьби з автократичними режимами не менш, ніж Майдан революціонізував практику ненасильницького опору недемократичною влади. Тому що в разі успіху цього підприємства багато злодійкуваті диктатори і їхні поплічники зрозуміли б, що їх будуть шукати – і знайдуть – і після відходу з влади, а прихильники демократичних реформ зрозуміли б, що їхні країни після зміни політичного курсу не зобов'язані будуть десятиліттями виплачувати кошти, вкрадені антинародними режимами", – підсумував експерт.