Варіант вирішення конфлікту навколо Конституційного Суду, запропонований Володимиром Зеленським, – це вам не якийсь розпуск Верховної Ради. Він – з розряду тих політико-правових рішень, що стрясають підвалини державності і суспільно-політичного договору. Таких рішень в історії незалежної України було всього три.
Біловезькі угоди
Президенти України, Росії та Білорусі на зустрічі в Біловезькій пущі в грудні 1991 року виступили ініціаторами "розпуску" Радянського Союзу.
"Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави – засновники Союзу РСР ... констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування", – сказано в преамбулі угоди, ратифікованої пізніше парламентами.
Засновники, як мінімум, не мали юридичних підстав "констатувати" кончину СРСР. Згідно з чинною Конституцією СРСР, на той час до Союзу входили 15 республік. Кожна з них (згідно з тією ж Конституцією) мала право на самовизначення. Але вирішувати за всіх три республіки не могли. Може, тому СРСР після констатації "припинення існування" існував ще кілька тижнів. Нехай навіть формально.
Проте рішення, прийняте, зокрема, і президентом України Леонідом Кравчуком, було правильним. І з точки зору об'єктивного стану справ, і з точки зору національних інтересів нашої держави.
Третій тур виборів-2004
У грудні 2004 року на тлі "Помаранчевої революції", що набирала обертів, Верховний Суд України ухвалює рішення про проведення третього туру виборів президента України.
Суд констатував, що порушення в ході кампанії і під час голосування "виключають можливість достовірно встановити роль і результати дійсного волевиявлення виборців".
Проблема була в тому, що існуюче на той час законодавство не передбачало визнання виборів незаконними (зокрема, й судом) в принципі. Щоб обійти цей момент, ВСУ вперше в практиці використовував принцип верховенства права, тобто врахував не тільки і не стільки букву, а й дух закону. Втім, підкріпивши рішення посиланнями на Конституцію і міжнародне право.
Нарешті, акцентуємо, суд не скасував результати виборів, а лише констатував неможливість їх встановлення.
Відставка Януковича
У лютому 2014 року, після трьох місяців Майдану, розстрілу революціонерів і втечі експрезидента Віктора Януковича, Верховна Рада ухвалює постанову "Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень і призначення позачергових виборів президента України".
Конституція України передбачає лише чотири підстави для припинення повноважень президента (і призначення виборів нового глави держави). Такої підстави, як "самоусунення", серед них немає.
Втім, в цьому випадку депутати (як і Верховний Суд 2004 року) постаралися максимально м'яко обійти букву закону – Верховна Рада не усувала Януковича, а лише "встановила", що він не виконує свої обов'язки.
Що потрібно, щоб "перейти Рубікон"
Є низка моментів, без яких настільки суперечливі з точки зору букви закону були б просто неможливі:
- об'єктивні політичні обставини
- висока підтримка рішення значною частиною суспільства (суспільна легітимність кроку)
- підтримка значної частини (зазвичай, більшості) політеліт
Образно кажучи, на політико-правові рішення такого масштабу їх ініціатор і виконавець повинен отримати мандат суспільства. А для реалізації йому необхідна підтримка еліт. Інакше рішення в кращому випадку залишиться ідеєю. У гіршому – призведе до політичного і громадянського протистояння і дуже сумних наслідків для країни.
Безумовно, проєкт Зеленського знайде розуміння у значної частини громадян. Але чи є у президента два інших обов'язкових "інгредієнти" для приготування потрібної страви – питання.
Мітинг під КСУ показав, що народ президента підтримує: