На другому році декомунізації активно почався процес перейменувань населених пунктів призупинився – другий місяць депутати не можуть прийняти три постанови про затвердження нових назв, які не будуть пов'язані з тоталітарним минулим. Нагадаємо, Рада прийняла чотири закони про позбавлення від комуністичних символів 9 квітня минулого року, а вступили в силу вони 21 травня.
На думку директора Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, парламентарії повернуться до цього питання після травневих свят. Скільки вже зроблено на шляху декомунізації і що залишилося – см. Інфографіку. Як бачимо, пройдена третину шляху – перейменовано 34% населених пунктів, але незабаром буде дана "відмашка" на нові топоніми залишилися 66%. До речі, змінять назви всього 3% від загального числа міст і сіл країни, решта 97% під закон про декомунізацію не підпадають.
ЗАРОБИТИ НА СИМВОЛИ. А поки одні чиновники ще визначаються з новими назвами, то інші – планують заробити на пам'ятках для міста. Розпродаж "леніних" почалася ще в грудні 2013 року, коли в Києві на Бессарабці звалили "головного Ілліча країни", на наступний день його осколки продавали в інтернеті по 50 грн/кг. Менш відомі "леніни" йшли цілими за 100-150 тис. грн. А найдорожчий вождь – заввишки 5 м, з бронзи – продається нині на сайті безкоштовних оголошень за 1 млн грн (за все ми там знайшли 9 оголошень про продаж його пам'ятників і бюстів). Продавець – мерія міста Новгород-Сіверський на Чернігівщині. Мета – позбутися від символу і заробити гроші на благоустрій. "Віддаємо самовивозом, продаж законна, так як пам'ятник числиться на балансі міста, балансова вартість 160 тис. грн, ціна 1 млн грн – маркетинговий хід, торг доречний, – розповів нам міський голова Олег Бондаренко. – Поки пропонували $20 тис. (півціни. – Авт.), але ми не погодилися. Коли з'явиться реальний покупець, ми, як держорган, зобов'язані провести оцінку, і тоді можна продавати".
Регіони: голосують і заповнюють анкети
Не скрізь нововведення сприйняли з розумінням, деякі місцеві громади не згодні міняти ім'я свого міста. І якщо дніпропетровців майже умовили на короткий Дніпро, то жителям Кіровограда категорично не подобаються запропоновані імена: Інгульська (місто стоїть на річці Інгул), Єлисаветград, Свят-Елисавет, Кропивницький (в честь актора і драматурга Марка Кропивницького).
Полтавчани вообше не поміняли жодної комуністичної таблички з назвами вулиць. Причому ініціатива залишити все як є виходить від місцевої влади. Аргументи – це дорого і неактуально. У полтавському відділенні громадської організації "Просвіта" повідомили, що готують позов до суду на мера за бездіяльність і комуністичну пропаганду (загрожує термін до 5 років в'язниці).
У Коростені (Житомирщина), за словами міського голови Володимира Москаленка, провели анкетування про перейменування комсімволов (60 вулиць і близько 10 пам'ятників – Леніну, Миколі Щорсу, Комсомолу і ін.). В результаті більше 93% жителів виступили проти.
У Києві теж багато хто хоче залишити пам'ятник Щорсу на бульварі Шевченка авторства Миколи Суходолова (ліпив знесений пам'ятник Леніну в Запоріжжі) і Василя Бородая (автор "Тури" із засновниками Києва). "Це єдиний пристойний кінний пам'ятник у столиці, знести його буде для мене втратою", – каже киянка Лариса Іванова. Як роз'яснили в прес-службі КМДА, за постановою Кабміну від 2009 р київський Щорс є пам'ятником монументального мистецтва національного значення і знесенню не підлягає. У Мінкультури уточнюють: закон про декомунізацію не поширюється на твори мистецтва, створені до набрання ним чинності, а пам'ятник Щорсу таким є, тому його не чіпатимуть.
Що ж стосується ходу декомунізації, то, за словами В'ятровича, організованого опору немає: "Таких випадків пара десятків. Ми пояснюємо місцевим радам, що якщо вони самі не запропонують нову назву, це зробить Інститут нацпам'яті. Радянський період – частина нашої історії, яка ніколи не повинна повторитися. 1933-1945 роки – теж частина німецької історії, але це не означає, що по всій Німеччині повинні стояти пам'ятники Гітлеру".
Жарти: голуби і значок
Широко крокує по країні декомунізація стала і предметом жартів в українців і вже обросла навіть анекдотами. Найцікавіші з них зібрала "Сегодня".
- "Декомунізація" – це заборонити чиновникам "комуніздити" держвласність.
- У тюремній камері один ув'язнений запитує іншого: "За що сидиш?" – "Та менти значок жовтенят підкинули".
- Від знесення пам'ятників Леніну по всій Україні найбільше постраждали голуби: тепер їм нікого прикрашати на площах.
Крим і Донбас: на папері
На невизначений термін відкладено перейменування населених пунктів в Криму (їх 75) і на тимчасово неконтрольованих територіях Донецької (39 міст і сіл) і Луганській (37) областей, хоча проекти постанов про перейменування вже в Раді і днями повинні бути прийняті. Більшості селищ Криму депутати хочуть повернути історичні татарські назви: Султан-Сарай (нині Ульянівка), Кучук-Алкали (Завіт-Ленінський), Іслям-Терек (Кіровське) тощо. "Очевидно, що поки це залишиться на папері. Але тим самим Україна покаже світу, що як і раніше вважає Крим і частина Донбасу своєю територією", – роз'яснив нам політолог Вадим Карасьов.
Місцеві. Раді перейменування через плутанину з адресами. Фото А. Бойко
Сапожков хутір: "Бензин заощадять"
"Перейменування села допоможе економити бензин і полегшить життя листоношам", – і жартома, і всерйоз розповіли нам жителі села Красне Новгород-Сіверського району Чернігівщини. Воно знаходиться у відносній близькості до українсько-російському кордоні, тут кілька десятків місцевих жителів. За фактом селищу повернули дореволюційну назву – Сапожков хутір. "Справа в тому, що в районі кілька сіл, що включають в своїх назвах слово "червоне" чи "червоний". Коли гості "забивають" в навігатор подібну назву, то приїжджають до нас в село, а не в те, в яке планували. Найближчим зі схожою назвою від нас знаходиться в 40 км. Ось така плутанина виходила. Так що тепер гості будуть економити бензин! Непросто було відправити і лист сюди. Завжди попереджали, що на конверті в дужках треба дописувати, що Червоне біля Орликівка, а не якесь інше. Інакше лист може і не дійти до адресата", – говорить один з місцевих жителів. "Але в першу чергу, вважаю, що якщо вже перейменовують села і міста, то разом зі словесними оновленнями повинні бути і більш помітні. Наприклад, подивіться на наші дороги. За ним можливо їздити тільки дуже повільно, неможливо при цьому здати лівіше або правіше через ями", – обурюється місцева вчителька Олександра Радич. Дійсно, місцеві дороги, як після бомбардування – все в вибоїнах, а узбіччя – в уламках чиїхось бамперів. Але навіть в такому невеликому селі є своя школа-інтернат, де в трьох величезних корпусах вчиться лише 37 школярів.
Шевцови. Від їхнього будинку в колишньому Першотравневому залишилися тільки стіни. Всього в селі – один цілий будинок. Фото А. Бойко
Хандобоківка: всього один будинок
Серед декоммунізірованних сіл і міст є такі, де і до перейменування залишалося лише кілька жителів, а зараз і зовсім нікого. Як з'ясувала "Сьогодні", одне з таких сіл – Першотравневе, а по-новому – Хандобоковка. Знаходиться воно в Семенівському районі Чернігівської області, в 10 км від українсько-російського кордону. "Туди дороги немає", – дізнавшись про намір відвідати село, сказав нам селищний голова сусідньої Орликівка. Але ми дісталися туди, де немає доріг. Як виявилося, в селі між двома лісами всього чотири будинки, але з них придатних для життя лише один, інші три – в руїнах.
Брати Шевцови, Віктор і Олександр, корінні хандобоковци-першотравневци, час від часу приїжджають в рідне село. Від колись їх добротного будинку залишилися лише стіни на дубовому фундаменті і скрипучі від вітру віконниці на вікнах. Дах давно звалилася, давши простір зростаючим всередині будинку деревах, а на місці печі – земляний пагорб з людський зріст. "Ви нас застали тут дуже навіть випадково. Але раз пощастило, ходімо до дому", – запрошують брати. "Наш будинок був з двох кімнат, будував його ще наш дід. Жили тут до 1973 року, потім доля склалася так, що довелося виїхати, тут перспектив, як розумієте, не було, – розповідає Віктор Шевцов. – Тепер сюди приїжджаємо чи раз на рік – на місцевому кладовищі поховані наші родичі. В останні роки на кладовищі приїжджаємо одні, інших односельців не бачити, роз'їхалися хто куди". В цей час його брат Олександр показує на напівзруйнований сарай: "Це був місцевий магазин, там, на сходах, коли були підлітками, грали в карти".
Брати раді, що їх село перейменували. "Першотравневий в Україні – десятки, а Хандобоковка тепер одна. І зі своїм історичним назвою. Добре було б, якби, крім перейменування, поставили б тут в'їзний знак. Щоб люди знали, що тут село. Саме село було засноване ще, як то кажуть в панські часи: за однією з версій, названо на честь пана Хандобокого. До перебудови 1985 року кількість дворів було близько 40-60. Останні сучасні жителі звідси виїхали близько місяця тому. Продали будинок, той єдиний, який в нормальному стані, і поїхали. Навіщо хтось купив? У тутешніх місцях є така тенденція: купив за копійки будинок з бруса, який відстояв майже 100 років і ще стільки ж простоїть, розібрав житло і цей брус вивіз до Києва, де такий будматеріал – вже екзотика і коштує в рази дорожче. Ось тобі і причина покупки", – каже Віктор.
Брати Шевцови кажуть, що в село в радянські часи приїздили геологорозвідники: "Шукали тут поклади крейди, але, видно, не знайшли". І додають, що не обходилось в їх рідній Хандобоковке і без містики! "Старожили розповідали, що в селі жила відьма на прізвисько жучиха. Багато неприємностей приносила людям. Наприклад, ходила і доїла чужих корів, як і кожна відьма. Загалом, захотіли її місцеві зловити. Але зловити відьму, як відомо, реально тільки тоді, коли вона перетворюється або в іншу істоту, або коли від неї є чітка тінь. Так ось, одному зі старих вдалося її зловити, коли вона перетворилася ввечері в собаку. Він прив'язав її до колеса воза. Вранці прокидається і бачить, що на прив'язі вже не собака, а сама жучиха. Коли відьма вмирала, то в інший світ йшла з муками, втім, як і всі чаклунки".
Обидва брата зараз живуть в сусідньому містечку Семенівка. До нього декомунізація схоже ще не докотилася – біля місцевої церкви стоїть пам'ятник Леніну. Ілліч розташувався так, що позаду нього храм, а попереду – єдина в Україні вулиця з назвою Червона площа. Семеновці, що живуть в лічених кілометрах від кордону з Росією, нам розповіли, що вони проти агресії сусідньої країни, але свого Ленін не зносили б. "Якщо до питання підійти з розумом, то пам'ятники Леніна можна і зносити, але при цьому не руйнувати. Адже можна десь в Україні виділити місце для всіх таких пам'яток, зробити щось на кшталт музею і заробляти на цьому гроші. А ламати, крушити – це ж найлегше. А якщо тільки Росія до нас поткнеться – я партизанити піду, але в Україні не пущу! І таких, як я, тут багато", – каже один з мешканців Семенівки, йдучи разом з нами все по тій же вулиці з назвою Червона площа.