Народних депутатів знову хочуть змусити працювати. Волають до совісті, нагадують, що вони не мають права зраджувати людей, які їх обрали. Спікер Парубій вже готовий штрафувати прогульників парламентських засідань. Правда, схожі спроби робилися і раніше, але видимого результату досі не приносили. Які є способи вимагати від депутата те, заради чого він став народним обранцем?
Нам хліба не треба – роботу давай. Перед виборами кандидати в депутати демонструють таку готовність створювати геніальні закони, що любо-дорого подивитися-послухати. Але після виборів багато... дуже багато – банально прогулюють! Схоже, необхідність не тільки красиво говорити, але і працювати вганяє їх в ступор і депресію! Коли треба розбиратися з тоннами законотворчого сміття та іншою рутиною, сесійний зал ледь буває заповнений на третину.
По середах, п'ятницях і після обіду у вівторок та четвер ці прохання більше заради процедури заледве хто почує. Чи б то пак раніше. Депутатська мобілізація оголошувалася в крайніх випадках. Коли у кнопкодавів рук на всі пульти не вистачало.
З голосуванням за себе і сусіда довго боролися. І майже перемогли. Але тепер в залі не тільки робочих рук не вистачає, а й самих депутатів. Парубій спікером всього місяць, а вже обурений. Обіцяє забирати зарплату у прогульників і публікувати їх імена в пресі. Щоб країна знала імена героїв.
Якщо вірити останнім даними про підвищення депутатської зарплати до 17 з половиною тисяч, то один робочий день обранця обходиться казні майже у 800 гривень. Коли зарплата – це для депутата один чек в ресторані, то такий дисциплінарний захід навряд чи змусить його ходити на роботу. Володимир Литвин під час свого перебування спікером теж таке розпорядження підписував. Зізнається, ефект дорівнює нулю.
Скільки тоді заощадили бюджетних грошей, колишній спікер не пригадає.
Це на інтерв'ю поспішає тричі депутат Тарас Чорновіл. Віддихавшись, згадує, як за часів президентства Януковича мобілізовували депутатів.
З депутатами-списочниками працювати завжди було легше, ніж з мажоритарниками. Погрози, які тоді звучали, були в рази ефективніші, ніж позбавлення зарплати.
Самим дисциплінованим був парламент першого скликання. Там на засідання і в комітети ходили всі. Ідеалізм і політичні прорахунки того складу давно пробачили за акт незалежності.
Обраному в той парламент Тарасу Стецьківу було 25. Депутатську відповідальність на початку 90-х він пояснює справжнім, а не театралізованим протистоянням демократичної меншості і комуністичної більшості. Потім його занесло до Ющенка в Нашу Україну.
Але нерозуміння гаранта з рідною фракцією було вже на схилі віку президентства Віктора Андрійовича. Ранній Ющенко був демократом. Руки депутатам викручував всього раз, коли треба було дати оцінку російській агресії в Грузії.
Але найбільше легенд ходить навколо Верховної Ради часів президентства Леоніда Кучми. Тоді спецпосланцем працював Олександр Волков. Його так і називали – директор парламенту. Про методи, які забезпечували не тільки явку, але і потрібний результат голосування, пам'ять жива до сих пір.
Коли страшилка Кучмою не спрацювавла, тиснув на споживчі потреби депутатів.
Після 25 років спостережень за українським парламентаризмом у всій красі, не витримали європейські колеги. В кінці зими вони написали 52 пункти реформ Верховної Ради. Щоб вічно не вишукувати 226 голосів, запропонували рішення приймати простою більшістю. Правда, для цього в залі все одно потрібен буде кворум, тобто половина від діючого складу ради. А де ж його взяти, якщо на роботу по середах, п'ятницях і після обіду у вівторок і четвер дуже часто не ходить кожен третій депутат.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "Події тижня" на каналі "Україна".