Фото: REUTERS/Jason Lee
Відносини між двома найбільшими економіками світу, що протягом останніх кількох років істотно погіршали, стають все більш напруженими. Пандемія коронавірусу, яка вирушила гуляти світом з Китаю, стала причиною, а точніше, приводом для США посилити тиск на Пекін. Китай, який заручився підтримкою багатьох держав (серед них і членів ЄС), що не бажають нової "холодної війни", став у глуху оборону.
Погіршення відносин між КНР і США спостерігається вже не перший рік. Трамп практично відразу після приходу в Білий дім де-факто ініціював цілу низку торговельних "розбірок" і воєн з Китаєм. Взаємні торговельні мита, введені обома країнами під час торгової війни 2018 року, стосувалися продукції вартістю в сотні мільярдів доларів. До 2020 року економічні баталії, здавалося, стихли. Завдяки взаємним поступкам (більше поступався, звичайно, Пекін), в січні 2020 року Трамп і віцепрем'єр Держради КНР Лю Хе підписали угоду про перший етапі врегулювання спірних моментів. Світ зітхнув з полегшенням.
Однак зробивши крок назад в сфері торгових воєн, Вашингтон негайно почав наступ на інших майданчиках. Зокрема, в Конгресі зареєстрований проєкт сенатора-республіканця Ліндсі Грема про введення проти Китаю санкцій за поширення коронавірусу. Трамп, що і сам неодноразово звинувачував Пекін у пандемії, пообіцяв уважно розглянути проєкт. Щодо американського президента, то він атакував позиції Пекіна через Всесвітню організацію охорони здоров'я, своїм ультиматумом фактично нав'язуючи ВООЗ розслідування проти Китаю.
Для більшості обивателів розбіжності США з Китаєм тісно пов'язані з ім'ям президента США Дональда Трампа. Але це не так. Якщо говорити спрощено, Китай "дозрів" для того, щоб стати економічним, політичним і навіть військовим антагоністом США. А значить, дозріли умови для нової "холодної війни" в глобальних масштабах.
У кінці минулого тижня цей термін чи не вперше в офіційній заяві застосував Пекін.
"Деякі політичні сили в США захопили відносини між Китаєм і США і ставлять наші дві країни на межу нової "холодної війни"", – наголошується в заяві пресслужби МЗС КНР, розміщеній у Twitter.
Що таке "холодна війна"
Коротенько нагадаємо, що термін "холодна війна", придуманий письменником Орвеллом незабаром після закінчення Другої світової війни, застосовувався для характеристики відносин СРСР і США і в більш широкому контексті – між соціалістичним і капіталістичним табором в 50-80-ті роки минулого століття. Одним з проявів "холодної війни" було досить жорстке розділення світу на дві ворожі групи за принципом "хто не з нами, той проти нас". Правда, з часом сформувалася і третя група – Рух неприєднання (до якого, до речі, долучилися після розпаду СРСР деякі пострадянські республіки). Але в цілому назвати цю групу стійкою і незалежної було складно: в різні періоди її члени симпатизували то одному, то іншому табору, та й СРСР із США докладали певних зусиль, щоб перетягнути тих, хто "не приєднався", на свою сторону.
"Холодна війна", зрозуміло, виключала військове співробітництво між таборами і серйозно обмежувала економічне. У підсумку після розпаду Варшавського блоку, а потім СРСР вона поступилася місцем глобальному економічній порядку.
Звичайно, в разі розгортання нової "холодної війни" – тепер уже між США і Китаєм – протистояння буде мати вигляд відмінний від того, що три десятки років тому було між СРСР і США. Припустимо, не настільки сильна буде й ідеологічна складова. (Хоча і сьогодні США звинувачують Китай в авторитаризмі. Пекін, зі свого боку, нарікає на те, що Вашингтон прагне нав'язати світу власні погляди.) Але ось те, що більшість держав так чи інакше стануть перед вибором – на чию сторону в цьому протистоянні стати або ж, якщо і поки дозволяють можливості, дотримуватися нейтралітету, – швидше за все, факт. Зрозуміло, формування таборів (якщо такі сформуються) – справа не завтрашнього дня, процеси можуть зайняти роки. Але рано чи пізно державам, серед них і Україні, можливо, доведеться робити вибір.
Про те, чому в США і Китаї заговорили про "холодну війну", чим протистояння наддержав загрожує Україні і що українці можуть виграти від цього протистояння, сайт "Сьогодні" розпитав експертів.
"Холодна війна 2.0" як шанс для України
Олексій Кущ, економічний оглядач:
"Зараз багато експертів як один з чинників посткризового світу називають "холодну війну 2.0", яка розгорнеться і вже розгортається. Є певні закономірності, що дають змогу говорити про це. Передумови до "холодної війни" виникли не сьогодні, не в період пандемії. Вони виникли набагато раніше.
До певного моменту темпи зростання Китаю не впливали або слабо впливали на добробут пересічного американця. Оскільки починав він з дуже низького старту. Але вже на початку нульових він вийшов на ті рівні розвитку, до яких зазвичай інші країни йшли 40-50 років. Якщо на початку нульових у Китаю було 4% світової економіки, то зараз – 16%. Плюс в умовах кризи економічної моделі т. зв. кормова база для провідних країн звужується. Подальше глобальне "вирівнювання" стандартів життя за наявного технічного укладу і ресурсів неможливо. І подальше зростання Китаю можливе тільки через дискримінацію США. Образно кажучи: щоб пересічний китаєць жив краще, потрібно, щоб пересічний американець жив гірше. У цьому криється основна причина "холодної війни 2.0". Всі ж ці ідеологічні нашарування – суперечки навколо Гонконгу, звинувачення в пандемії і т.д. і т.п. – лише приводи.
Щодо Китаю, то тут я бачу таку позицію: якщо йому не дадуть рости разом зі світовою економікою, він змусить світову економіку падати разом з ним. Тому Китай може застосовувати контрзаходи. У тому числі шляхом активізації регіональних політичних, торгових військових конфліктів. Відповідно, все це буде затягувати світову економіку в безодню кризи.
Обмін "люб'язностями" між Китаєм і США мені дуже нагадує обмін "довгими телеграмами" між СРСР і США, з яких почалася "холодна війна". Надалі, я думаю, ми побачимо реалізацію підходу Трампа до функціонування американської економіки. Переноситимуться виробництва з Китаю назад у США, будуть створюватися фіскальні стимули для цього, будуть створюватися блоки для американського інвестування в Китай і стимули для повернення американських інвестицій з Китаю. Все буде направлено на те, щоб послабити роль Китаю в економічних ланцюжках і посилити роль США.
При цьому, акцентую, це не позиція Трампа. Це позиція американського істеблішменту, яка абсолютно єдина і для республіканців, і для демократів. Отже, в тому чи іншому вигляді ця політика триватиме, незважаючи на те, хто буде президентом.
Україні в таких умовах слід передовсім розуміти, що старий глобальний світ, як кажуть, спочив у бозі. На зміну йому приходить нова глобальна дефрагментація. І потрібно знайти той фрагмент, який зможе гарантувати нам більш-менш безпечний стан і, в ідеалі, сталий розвиток. Найнебезпечніше стан – бути між фрагментами, оскільки перебування між двома тектонічними плитами призведе до того, що нас просто може розтерти.
Я б на місці української влади зосередився на вивченні феномена, який незабаром виникне, – нового глобального фрагмента у вигляді США, Канади, Великої Британії, Австралії та Нової Зеландії. США, Канада і Велика Британія найближчим часом створять нову зону вільної торгівлі, яка буде притягувати й інші країни. Саме там буде нова вісь сили. І формування цього центру сили для нас також певний шанс. Безумовно, не потрібно переоцінювати свою роль і можливості. Але все ж для України тут відкривається "вікно", яке можна використовувати для свого геостратегічного розвитку. Це, звичайно, не питання сьогодні або завтра. Але це перспектива, яка почне активізуватися вже з 2021 року.
Те, що Китай занурюватиметься в економічну кризу, ситуація буде для нього несприятлива з економічного погляду, – це вже зрозуміло. Водночас Китай сьогодні є найбільшим постачальником споживчих товарів в Європу. І криза в Китаї – історичне вікно можливостей перехопити певну кількість виробництва товарів народного споживання, промислових товарів, які постачав Китай і які цілком можемо виробляти ми. Ми ближче до Європи, ми маємо зону вільної торгівлі з Європою. Навіть в ЄБРР кажуть, що в України з'явився шанс стати "східноєвропейським Китаєм". Для цього потрібно перейти до моделі кластерної економіки, провести відповідні реформи. Тож для нас "холодна війна 2.0" – шанс провести "індустріалізацію 2.0" і отримати вигоди від цього протистояння".
"Потрібно дотримуватися нейтралітету"
Володимир Фесенко, політолог:
"Моє відчуття – що нинішня ескалація напруженості між США і Китаєм продиктована політичним моментом, виборами в США. Після них, хто б не став президентом, загострення буде зменшене. Так, в будь-якому разі США не перестануть розглядати Китай як свого головного конкурента і головну небезпеку для себе. Але лінія поведінки може бути не такою жорсткою.
Конфлікт між Китаєм і США – це, безумовно, проблема для України. Він ставить нас на дуже сильну геополітичну та геоекономічну розтяжку. Ми не можемо однозначно стати в цьому конфлікті на ту чи іншу сторону. Стратегічно ми, звичайно ж, не може відійти від партнерства зі Сполученими Штатами. США в протистоянні з Росією для нас – одна з опор, один зі "страховиків". І Київ повинен зберігати тісні партнерські відносини з Вашингтоном. Але йти на конфлікт з Китаєм, підтримувати антикитайські санкції ми теж не можемо. Китай для нас нині – один з головних торгових партнерів, один з потенційних інвесторів в українську економіку.
Шанс для нас – знайти золоту середину в цьому протистоянні. І це можливо. Річ у тім, що не всі, але багато країн ЄС в цьому протистоянні будуть займати нейтральну позицію. Усі прекрасно розуміють, чим загрожує серйозне протистояння між США і Китаєм, навіть якщо це торгове й економічне протистояння. Тому, думаю, більшість країн постараються дистанціюватися від нього або будуть намагатися погасити. І ми, як країна-партнер Європейського Союзу, можемо дотримуватися приблизно такої ж політики, як більшість європейських країн і ЄС в цілому. Це буде оптимальна для нас лінія поведінки. Тобто ми зберігаємо партнерські відносини із США, але утримуємося від конфронтації з Китаєм".
Україна виявилася не готова. Але ще не все втрачено
Ілля Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього":
"Американо-китайське протистояння, яке зараз захоплює, по суті, всю світову систему, відіб'ється на всіх рівнях міжнародної політики і світової економіки. Починаючи від трансформації світової економіки і перерозподілу глобального фінансового й економічного впливу між ними, закінчуючи деградацією міжнародної правової системи, сформованої після Другої світової війни.
Стратегія США на стримування Китаю не зміниться в найближчому майбутньому. Для США, зацікавлених зберегти свою гегемонію в довгостроковій перспективі, Китай – суперник. Але, можливо, якщо президентом стане Байден, будуть змінені підходи, оскільки він схильний уникати прямої конфронтації. Думаю, при ньому буде більше ініціатив, спрямованих на переговорні формати врегулювання суперечок – без тиску, без ультиматумів. Але в цілому курс не зміниться.
Відповідь на питання, як має вести себе Україна в утворюваних обставинах, на мій погляд, простий. Оскільки він безпосередньо залежить від наявності в України ресурсів, що допомагають упоратися із цими викликами. І наявності можливостей для того, щоб або використовувати ситуацію у своїх інтересах, якщо вони визначені, або перечекати, щоб уникнути якихось ризикованих для себе наслідків.
На сьогодні я констатую, що ні ресурсів, ні можливостей впливати або навіть використовувати ситуацію з власною метою немає. Стратегічні інтереси якщо і визначені на якомусь рівні, то вони занадто розмиті й відірвані від реального контексту процесів, що відбуваються у світі. Простіше кажучи, ми не готові до кризи.
При цьому якщо Україна в контексті глобальної світової політики перебуває на периферії, то в контексті протистояння США-Росія, США-Китай – у центрі. По суті, між молотом і ковадлом. В останньому випадку ситуація ускладнюється тим, що у нас не визначена позиція. Виступаємо ми на стороні США чи Китаю в їхньому протистоянні? Ні, ми не займаємо чиюсь сторону. Ми латентно схиляємося до США, але чиюсь сторону займати не наважуємося. Друге питання: чи є наші відносини із США чи Китаєм стратегічними в повноцінному розумінні цього слова? Наприклад, чи є у нас гарантії, що деякі наші втрати за підтримки одного боку будуть компенсовані союзником? Теж немає. Наші відносини із США обмежені кластером безпеки, і ми не є головним напрямком їхньої зовнішньої політики. А наші відносини з Китаєм хоча і є непоганими з погляду динаміки, були затьмарені низкою неприємних епізодів, які призвели до зростання недовіри. Одна з найяскравіших історій – "Мотор-Січ".
Ми – на розтяжці. А розтяжка має на увазі, що ми об'єкт, яким будуть користуватися. Або, як варіант, держава повинна вміло балансувати, петляти. Але для успішного балансування "між" потрібні ресурси. Ми багато в чому залежимо як від США, так і від Китаю, який не хотіли б втрачати ні як інвестора і кредитора, ні як торгового партнера.
Для України протистояння США і Китаю могло б бути шансом. Але до цього ми також не готові. Якби Україна передбачала, розуміла світовий контекст (а дискусії про необхідність виводити виробничі майданчики з Китаю йдуть вже не перший рік, зараз просто почався етап реалізації), ми б могли ним скористатися. Для цього потрібно було небагато: провести реформи, створити прийнятний інвестиційний клімат, бізнес-клімат. І сьогодні нам залишилося б вийти і перехопити на себе ці потоки, запропонувати свою територію. Але чим ми зараз можемо заманити Apple (компанія Apple зареєструвала в Україні юридичну особу ТОВ "Еппл УКРАЇНА" 15 квітня 2020 року. – Ред.), інші глобальні корпорації? Нічим! Середовище у нас не ідеальне для бізнесу. Інфраструктури немає, гаранта в особі судової системи немає, політичні кризи – регулярні. Реформи або не завершені, або їх тільки розпочато. Ми не встигли підготувати умови. І це дуже прикро.
На жаль, це упущена історична можливість, яка зникає на очах. Єдине, що втішає, – процес ще не закінчений, ми можемо вскочити на підніжок цього поїзда, якщо дуже постараємося. Потрібно дуже швидко готувати середовище, і тоді Україна може бути в плюсах від цієї ситуації .
Зазначимо, що для України дуже важлива співпраця як із США, так і з Китаєм. Наприклад, у цьому році в нашій країні чекають напливу туристів з Китаю. Подробиці – в сюжеті: