Одна з ознак акції «за гроші» -
Загострена соціально-політична ситуація в Україні, спровокувала в країні зростання кількості різних протестних акцій, пікетів і мітингів. Протест – як засіб досягнення політичної або бізнес-цілі – став популярним інструментом в руках політиків і "тих, кто ніби щось вирішує". "Сегодня" вирішила зазирнути за лаштунки цього дійства і дізналася реальну технологію організації таких заходів за гроші і ціну питання.
Ціна питання: $ 10 тис.
Макітра зазначає, що "робочий день" мітингувальника коштує 100-300 грн. "Це масовка. Скільки отримує "бригадир", залежить від його дипломатичних здібностей", – пояснив експерт.
Джерело "Сегодня" додало, що частенько "бригадири" для збільшення свого доходу недоплачують людям або "малюють" замовнику завищені витрати. А викроїти собі бонус є на чому. "Звук коштує близько $ 500, ведучий мітингу – $ 100, охорона – по 500 грн людині, потрібно осіб 10", – відзначило джерело. В результаті бригадир заробляє в залежності від масштабу протесту від декількох тисяч гривень до кількох тисяч доларів. "Якщо мітинг повністю проплачений, він буде коштувати близько $ 10 тис.", – розповів Макітра.
На збори – всього одну добу
За словами експертів, організувати мітинг чисельністю до 1 тис. осіб можна всього за добу. "Це досить реально, все впирається в те, як швидко замовник знайде "бригадира", у якого є база контактів", – каже Макітра.
Якщо акція організована з залученням адмінресурсу, то на це може піти тиждень.
Але і відрізнити фейковий мітинг від ідейного досить просто. "Якщо на мітингу присутня тільки одна соціальна група, наприклад, студенти або хлопці в спортивних штанях і кросівках, то, швидше за все, працював один "бригадир", який встиг зібрати тільки цих людей", – пояснив Макітра.
Крім того, якщо плакати і банери мітингувальників людей виконані в одній схожій стилістиці, це також може вказувати на те, що акція замовна і підготовлена.
Для ефекту потрібна бійка
Макітра зазначає, що для досягнення максимального ефекту від мітингу потрібне ідеологічне підгрунтя на злобу дня. "Повністю проплачені акції виконують лише точкові завдання: заблокувати об'єкт, змусити конкурента піти на переговори. Щоб досягти масового соціально-політичного ефекту, потрібна ідеологія", – говорить експерт.
Вавілов додає, що без традиційної атрибутики масових зібрань – нікуди. "Використовуються спінінги з прапорами для візуального збільшення кількості людей. Мітингувальників з спінінгами розставляють на відстані 1-2 метри один від одного, і це дає ефектну картинку. Обов'язково повинен бути гучномовець, а ще краще – колонки і сцена. Люди повинні бути в агітаційних футболках чи накидках в одній колірній гамі – це кидається людям в очі. Обов'язково повинен бути спікер, який виступить на сцені і для ЗМІ. Є на кожному заході і режисер. Він стоїть в кутку з телефоном, не світиться, але контролює процес, наприклад, може переставити людей, – пояснив Вавілов. – Максимальний ефект дає бійка чи провокація. "Провокатора" можуть одягнути в жилетку конкурента: він виходить до натовпу і б'є когось. Це відразу камери, фотографії, а грамотні прес-секретарі зроблять хороший пост-реліз. Тобто потрібен перформанс".
Мітинги : від грошей до ідеї
За словами політтехнолога Ярослава Макітри, існує три види мітингів. "Перший – проплачений, або мотивовану мітинг, – пояснює експерт. – Ставиться зрозуміле завдання: скільки повинно бути людей, і організовується пул медіа, які повинні його висвітлювати. Головне завдання – знайти людей. Якщо підходити до питання професійно, то на ринку є особистості, яких умовно можна назвати "бригадирами". Вони діють через різні громадські організації та можуть швидко зібрати потрібну групу людей. Особливо це поширено в різних студентських організаціях. До речі, саме тому на різних мітингах можна побачити одних і тих же людей".
У свою чергу політконсультант Владислав Вавілов зазначає, що до послуг "бригадирів" вдаються не завжди. "У кожної партії є відповідальні за збір людей – їх ще називають "лідери думок". Це може бути, наприклад, якась бабуся, яка контролює свій будинок. Плюс, якщо партія провладна, можна використовувати адміністративний ресурс: наприклад, "напружити" ректорів вузів, які забезпечать явку двієчників, боржників та інших. Підтягують також союзи ветеранів, пенсіонерів і різних асоціацій, яким потрібен привід для спілкування з пресою", – каже Вавилов.
Другий варіант мітингу – ідейний. "Коли люди дійсно збираються самі, а політики просто цим користуються: підключаються і допомагають. Тут, як правило, немає підготовленого сценарію", – пояснює Макітра.
Нарешті, третій тип – це симбіоз між проплаченою і ідейною акцією. "Він не базується виключно на фінансовій складовій, а організовується навколо певної проблематики. Йде агітація серед цільової групи, наприклад – пенсіонерів, розповсюджуються листівки. У підсумку люди самі виходять на мітинг, але до них приєднуються і проплачені активісти. І тоді картинка виглядає пристойніше", – кажуть експерти.