Несколько непраздничных наблюдений из биографии Тараса Шевченко (укр.)

Чому Тарас Шевченко выступив проти царської влади?

У відповіді на таке саме за смислом запитання, що було задане слідчим Третього відділення, поет безстрашно написав: "Будучи ещё в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал ещё более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства…".

М. І. Костомарову Шевченко розповідав, що "он был в Варшаве в эпоху восстания в 1830 году". Тоді поет побачив, як змагаються за національне визволення. Знайомство з такою пам’яткою шляхетської української опозиційності, як "Історія Русов", переконало його в необхідності національної революції в Україні.

Коли поета перевозили до останнього міста солдатської служби, до Новопетрівського укріплення, в Уральську він зустрівся із засланим поляком рядовим Максиміліаном Ятовтом. Цей змовник відбував покарання після другого свого арешту, а 1845 року спромігся втекти з транспорту, в якому йшов солдатом на Кавказ. М. Ятовт пізніше згадував: "У 1850 році Шевченко проїжджав через Уральськ у нове заморське вигнання. Я говорив із ним довго і про те, і про інше. Не любив він ляхів і не терпів москалів, та анітрохи не приховував цього. Вільна Україна була його мрією, революція – прагненням; можна би сказати, що він дивився на світ крізь червоні окуляри".

Деоккупация юга страны – как украинские военные отвоевывают территории

Запрет на передвижение по стране для военнообязанных – все детали

Ракетные удары по мирным украинским городам - июль 2022

Ядерный терроризм россии

М. Ятовт писав під псевдонімом Якуб Гордон вже після смерті Шевченка й не міг йому зашкодити. Він залишив і цінне свідчення про те, як тоді український поет виглядав: "Сильна будова його тіла і почервоніння обличчя, здавалося б, обіцяли йому довге життя, тим більше, що могло йому бути хіба кількома роками більше тридцяти. Але сталося інакше".

Мене ж свого часу вразило пригода Шевченка в Нижньому Новгороді. Ось що записав він в щоденнику під 26 листопада 1857 року: "Шрейдерс, Кадинский и Фрейлих просили меня нарисовать их портреты и предложили деньги вперед. Я никогда не брал денег вперед за работу, а сегодня взял, и, добре помогорычовавши, отправился я в очаровательное семейство м Гильде и там переночевал. И там украли у меня деньги, 125 руб. И поделом, вперед не бери незаработанных денег. Поутру прихожу домой, другое горе: ночью проехал Фёдор Лазаревский. Был у Даля, посылал искать меня по всему городу и, разумеется, меня не нашли. И теперь его карточка лежит у меня на столе, как страшный упрёк на совести".

Який цікавий моральний кодекс тут відбився! Переночувати у борделі не сором, а ось коли розминувся таким чином із приятелем, то це вже привід для гіркого каяття.